Пошук






Преса про нас
Преса про видавництво
Виходить друком серія дитячіих розслідувань про життя видатних українських діячів
Автор: Зелений песик
Джерело: 
Дата: 06-04-2011
Видавництво «Зелений пес» презентує унікальну серію розслідувань життя видатних українських діячів. Це перший приклад дитячого розслідування, яке читачі ведуть разом із головними героями книжок – звичайними школярами, перед якими раптом постають цілком дорослі проблеми.


Відкривши будь-яку з перших чотирьох книжок серії – «Бандера і я», «Мазепа і я», «Леся Українка і я» чи «Княгиня Ольга і я» – дитина опиняється на перехресті різних думок. Полярні погляди спонукають дізнатись правду, провести своє детективне розслідування: зібрати факти, співставити їх між собою, знайти винних. Ким насправді є ці постаті?


Бандера – антигерой чи таки герой?


Мазепа – зрадник чи вірний слуга свого народу?


Леся Українка – нещасна хвора чи жінка-воїн?


Княгиня Ольга – свята чи мстива?


Цікаві та захопливі розповіді допоможуть прокласти місточки між теперішнім та минулим, і головне — вони допоможуть вашій дитині скласти свою неупереджену і ніким не нав'язану думку про діячів, які залишили вагомий слід у нашій історії.


Серія має назву «12 балів» не випадково, адже ці книжки допоможуть вашій дитині не тільки відчути себе Шерлоком Холмсом чи Ненсі Дрю, а й отримати 12 балів з історії чи літератури.


Книги будуть цікавими не лише дітям, але й батькам, які хочуть вберегти своїх дітей від телевізійної пропаганди та «нав'язування» нам чужих героїв.


Перші книги серії будуть презентовані на ярмарку “Книжковий світ”, який пройде 7-10 квітня в експоцентрі “Спортивний” (Інститут фізкультури, вул. Фізкультури, 1, ст.м. Республіканський стадіон)...
Game over. По той бік монітору: перезавантаження
Автор: Жанна Капшук
Джерело: Друг читача
Дата: 03-02-2011
Олександр Есаулов. Game over: повість, оповідання. – К.: Зелений Пес, 2010. – 368 с.

Так уже сталося, що в наш час під вплив комп’ютерів геть усі сфери життя й людський світогляд у цілому. І якщо раніше казкові персонажі мандрували в далекі світи за тридев’ять океанів, а згодом – у паралельні виміри на кшталт «задзеркалля», то нині їх манить пригодами віртуальний світ, який знаходиться по той бік монітору.

Український дитячий письменник Олександр Есаулов, очевидно, знає про цей світ усе: недаремно він уже видав цілу серію романів про пригоди сучасних підлітків у дивовижному Заекранні. «Game over» – перша книга циклу – стала справжнім бестселером дитячої літератури, тому не дивно, що її запаси швидко скінчилися, і видавці вирішили порадувати юних читачів перевиданням улюбленого твору.


Сюжет повісті водночас і дуже простий, і дуже заплутаний. З одного боку, все ясно: дітлахи, надміру захопившись комп’ютерними іграми, потрапляють у віртуальний світ – Заекрання, звідки їм належить вибратися, подолавши на шляху купу перешкод. Та з іншого боку, є безліч нюансів, які раз у раз примушують юних героїв змінювати плани, імпровізувати, виправляти свої або чужі помилки і навіть знову повертатися до віртуального світу після, здавалося б, такої очікуваної втечі з його полону. Боротьба з хитрою чарівницею Гіреєю, знайомство з Його Величністю Великим Процесором, непередбачувані вчинки глюків (мешканців віртуального світу) та заекранщиків (реальних дітей, які потрапили до Заекрання), а також дружба, зрада, взаємні розуміння і допомога – все це чекає на читачів, які готові пірнути у вир Заекрання на сторінках книги «Game over».


До речі, цього разу книга вийшла у твердій палітурці й містить, окрім твору «Game over», низку оповідань Олександра Есаулова, об’єднаних під назвою «Історії одного під’їзду». На відміну від повісті, оповідання ніяк не стосуються віртуалу– в них є хіба дещиця світу казкового, який час від часу злегка торкається людського життя. А загалом події відбуваються зі звичайними людьми і в звичайному світі. Й навіть самі події, здається, цілком природні – побудовані на людських взаєминах, на палких почуттях, на випадкових непорозуміннях. Написані просто, але зі світлом і з гумором, оповідання Олександра Есаулова припадуть до смаку і дорослим, і дітям. А сама книга «Game over» стане гідним поповненням домашньої бібліотеки.




...

Олександр Есаулов: «Я не впевнений, що якби Достоєвський зараз щось надіслав на конкурс, то його б відзначили!»
Автор: Атанайя Та
Джерело: 
Дата: 11-01-2011
Взагалі-то письменник Олександр Есаулов працює технічним директором Інституту підтримки експлуатації АЕС. І все життя обіймав лише дуже солідні посади. Але це чомусь зовсім не робить його пихатим і суворим занудою. Навпаки, Олександр Есаулов – таке джерело позитивної енергії, що ніякій АЕС не снилося!


– Цікаво, як ви, етнічний росіянин, стали українським письменником?

– Моя рідна мова – російська. Мій батько був військовим, і ми об’їздили весь Радянський Союз – від Білорусі до Забайкалля. І так сталося, що коли він служив у Луцьку, його переводили до Пермі, а я займався кульовою стрільбою – мав уже перший розряд. Тренер мені сказав, що в Києві є така собі республіканська школа-інтернат спортивного профілю – мовляв, спробуй, може, вступиш, чого тобі їхати туди в тайгу… Я спробував – і вступив! Залишився у Києві й за три роки закінчив цю школу – став кандидатом у майстри спорту, чемпіоном України з кульової стрільби – я небезпечна людина! (Сміється). До речі, в армії служив снайпером, виграв срібну медаль на першості внутрішніх військ України і Молдавії зі стрільби зі снайперської гвинтівки…

У ті часи діти військових звільнялися від вивчення місцевих мов. Адже військовий сьогодні у Казахстані, завтра у Литві – тут будь-яка дитина здуріє… Потім, коли я вже почав писати книжки, то спочатку мене перекладали (у «Зеленому псі»). Так, «Game over» та «Антивірус» було написано російською. Але ж перекласти так, як автор, може тільки сам автор! І я потихеньку почав сам себе перекладати, а свою наразі передостанню книжку, «Переможців не судять», яка стала лауреатом «Коронації слова», написав українською. Щоправда, літературний редактор надавав мені по шиї – ну я ж не носій мови! А проте я зараз перекладаю свою чергову дитячу книжку – у мене є два варіанти: і російський, і український. Я вважаю, що виходить непогано!


– Що вас спонукало писати українською?

– По-перше, не знати української мови, живучи в Україні, – це неправильно! По-друге, «Зелений пес» та «Теза» (там готуються до виходу п’ять моїх дитячих детективів) видають книжки виключно українською мовою.


– Як ви ставитеся до книжкових конкурсів – вважаєте, що це потрібно й об’єктивно?

– Це два різних питання! У моєму розумінні конкурси потрібні. Це розкрутка письменників. Коли книга входить у короткий список – видавці їх помічають, нові автори можуть якось «засвітитися»… Я ж пам’ятаю, як у 2005 році пробивався сам: узяв свої «Чорнобиль: літопис мертвого міста» та «Game over» і вперше поїхав на Львівський форум видавців. Ходжу по ятках, пропоную – а хто ти такий, питають… По-друге, важливий момент конкурсних призів. Адже не таємниця, що у зв’язку з маленькими тиражами гонорари не те що не окупають зусиль за письменницьку працю – їх узагалі можна не враховувати. Особисто я все беру книжками – мені приносить набагато більше задоволення їх роздаровувати! А книжки пишу виключно для власного задоволення.

А що стосується об’єктивності – тут не я суддя. Це ж не як у стрибках – ось людина розбіглась і стрибнула на 2,24, і проти цього не попреш. Тут радше як у художній гімнастиці: от мені сподобалося, а комусь не сподобалося. Мені здається, що літературні конкурси ніколи об’єктивними не були і бути не можуть! Я не впевнений, що якби Достоєвський зараз щось написав і надіслав на конкурс, то його б відзначили…


– До речі: як це ви, такий серйозний і відповідальний, почали писати для дітей?

– По-перше, я хоч і відповідальний, але несерйозний! (Сміється довго і зі знанням справи). Я люблю пожартувати, посміятися, люблю почитати й написати щось веселе. А чому почав займатися дитячою літературою – слово честі, не знаю. Коли вийшла моя перша дитяча книжка, мені було 52 роки. Здавалось би, якого дідька? Напевне, це там (вказує пальцем угору) щось є. Спочатку писав якісь дитячі оповідання… Наприклад, у мене є збірочка «Історії одного під’їзду» – я її ніде не видавав, вона поки що в інтернеті висить – то ось частина оповідань із неї увійшла до перевидання «Game over» (до речі, дуже вдалий переклад, бо оповідання не я перекладав). Просто сталося так, що коли почали робити книжку, то побачили, що у форматі вона має бути більша за обсягом. І тому було вирішено включити ще кілька оповідань. Я вважаю, що вийшло вдало! Оповідки і дорослим подобаються, і дітям.


– На час Чорнобильської аварії ви, проживши у Прип’яті вже шість років, обіймали посаду заступника голови міськвиконкому… Багатющий матеріал – напевне, не на одну книжку вистачило б? Чи більше не повертатиметеся до цього?

– Ну, як сказати… В моїй першій книжці, «Чорнобиль: Літопис мертвого міста», я усе, що бачив на власні очі, написав. Ця книжка вийшла у московському видавництві «Європа» маленьким тиражем, її всю розпродали (у мене самого залишилася єдина книжечка), проте двадцять разів пережовувати одне й те саме особисто мені нецікаво. «Господар зони» – це вже художня книжка. «Гіркі води», які теж увійшли до неї, – це якраз суто про Прип’ять і тридцяти кілометрову Зону, про можливість побудови там сховища ядерних відходів з Європи, яку спробував просунути Ющенко на початку свого президентства. Однак, коли Росія приймає такі відходи на переробку та зберігання, то вона має Сибір, де можна що завгодно робити, а у нас Прип’ять за 150 кілометрів від столиці! Україна ж – не Росія… Хоча таке звалище може принести у майбутньому величезну фінансову вигоду: поліпшиться технологія і ці відходи можуть перетворитися на цінну сировину…

І ось у моїй книзі дух міста – такий безтілесний у мене герой, невпокоєна душа міста (буває ж невпокоєна душа людини?) – спільно з учорашнім студентом, звичайно, всіх перемагають. Але до цього ще треба дійти – купа різних пригод…


– Коли ви встигаєте писати?

– О, я раніше спав до сьомої – і будильник не будив. Але роки, роки… Буває, що прокидаюся о четвертій ранку – чого вивалюватися? Встав – та й попрацював до шостої. А буває таке, що на роботі «вікно» на півгодинки – теж можна сісти пописати. Ввечері чомусь працювати не можу.


– А як ставляться ваші найближчі родичі до того, що ви письменник?

– Ну, це стіна слави! (Сміється). Нормально ставляться. До речі, мій другий роман із «Господаря зони» – «Факультет усезагальної любові» – пов’язаний із родиною. У дружини ж розстріляли діда в 1938-му, і ми одержали дозвіл перефотографувати його справу, знайдену в архіві за запитом моєї нині покійної тещі. Матеріали цієї справи у мене довго бродили, а потім за 24 дні я написав книгу.




...
Брати Капранови:«Свою кар’єру ми починали з того, що у сьомому класі видали «Сімейний альманах»
Автор: Олександра Горчинська
Джерело: ХайВей
Дата: 07-12-2010
6 грудня у Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка відбулася зустріч із відомими видавцями та письменниками братами Капрановими.


Вони придумали окремі серії «Під партою» - для тих, хто хоче читати улюблену книгу під час уроку, та замаскували видання таким чином, аби вчитель, зазирнувши під парту учня у пошуках шпаргалки чи чогось «незаконного» у школі, не побачив нічого схожого на те. Ще «Зелений пес» має серії «Для тих, хто не любить читати» - тобто, орієнтовані на таку вікову категорію дітей, яким ще читають батьки.


«Ніколи не орієнтуйтеся першочергово на читача, орієнтуйтеся, видаючи книгу, на продавця книгарні», - радять Капранови. Саме продавець, на їх думку, це той, на кому слід шліфувати свої знання. Якщо він безпомилково з першого разу поставить ваше видання на полицю із правильною рубрикою – ви зробили свою справу на відмінно.


Саме про подібні, на перший погляд, легкі психологічні ходи, видавці розповідали із захопленням. Одним із індивідуальних рішень «Зеленого пса» є розміщення ілюстрацій на п’ятій сторінці у дитячих книжках. Це орієнтоване на покупця, який, обираючи у книгарні чтиво для своєї дитини та гортаючи книгу, прогортає в середньому лише перші декілька сторінок, побачить малюнок, та відразу зрозуміє, що видання – ілюстроване.


Брати Капранови свідомо не вказують рік видання на першому шмуцтитулі, як звикли робити всі, використовують за максимумом четверту сторінку обкладинки для розміщення реклами та корінець. Адже саме він – єдине, що бачить покупець, який обирає книгу на полиці книжкового магазину. Капранови змогли навіть розташувати на корінці завширшки у пару сантиметрів свої фотографії. Вони обирають дизайн, за яким відразу зрозуміло – для кого ця книга, про що вона.


Важливим елементом є саме обкладинка – адже саме на неї звертають увагу в першу чергу покупці. Свої видання «Зелений пес» намагається інтерпретувати під певну, обрану групу читачів, використовуючи для цього обкладинку в першу чергу.


Від помилок ніхто не застрахований – попереджають брати Капранови. Вони розповіли про те, що у їх практиці було багато смішних випадків із помилками у книжках, але таке може трапитися із кожним, тому переживати – не варто. Найбільш уважних коректорів та редакторів у своєму видавництві, які помітять помилки у виданні після того, як книга вже вийшла друком, вони нагороджують преміями.


На зустрічі зайшла розмова також про книжкові виставки. Зокрема, про «Форум видавців» у Львові брати-близнюки відгукнулися не дуже втішно. Мовляв, вони хотіли запропонувати свої ідеї організаторам, але останнім не дуже сподобалося. А от на київському «Медвіні» все проходить на «ура» і Капранови вже взяли частину підготовки цього заходу в свої руки.


Авторам брати Капранови радять бути активними. Адже саме від активності автора залежить кількість продаж. Якщо видання продає сам автор на різноманітних презентаціях та виставках, та ще й підкріплює це автографом, то так наклад розкуповують набагато швидше. На таких заходах сам автор також зможе на власні очі побачити реакцію покупців на своє «дітище». Молодому письменникові, який хоче заробити собі «ім’я» якнайшвидше, треба влаштовувати творчі вечори та читати свої твори вголос. Так буде зрозумілішим, що саме було закладено у прозу чи поезію творцем.


Капранови розповіли про секрети вдалих дизайнерських та видавничих рішень, та як видати безпрограшну книгу, і пообіцяли прийти у гості ще раз. Аби розповісти про те, як і що треба робити, аби про існування цього видання дізналися....

"Game over" Олександра Есаулова претендує на звання "Книги року Бі-Бі-Сі-2010"
Автор: 
Джерело: Бі-Бі-Бі
Дата: 29-11-2010
Олександр Есаулов - автор не юний, але в літературі не так давно. Він народився в 1952 році в Росії, працював у структурах, пов'язаних з атомною енергетикою, зокрема на ЧАЕС, і займається з нею й надалі.


Писати для дітей Есаулов почав у 2006 році. З-під його пера вийшло вже кілька книжок, переважно з комп'ютерними мотивами.


Його фантастично-пригодницька повість "Game over" - про Петрика та його друзів, які одного дня так захопилися комп'ютерними іграми, що по черзі потрапили в Заекрання до лап злої програми-чарівниці Гіреї і стали її солдатами. Проте друзі не здаються і стають на захист доброго, але трохи кумедного й непрактичного Великого Процесора, який намагається тримати Гірею під контролем.


Адміністратор премії "Книга року Бі-Бі-Сі" Світлана Пиркало представляє книгу Олександра Есаулова.


"Глюки, демоверсії, віруси й антивіруси. Кажуть, що нові часи вимагають нових героїв, і їх вигадує Олександр Есаулов: його Петрик, Наташа, Димка й Ігор потрапляють у Заекрання, про яке інколи й мріяли, але з'ясовують, що втратили свою сутність: тепер вони - Рикпет, Шаната, Кадим і Оріг, вояки злої чарівниці Гіреї. А кіт Петрика також стає персонажем комп'ютерної гри в Заекранні - аж цілим динозавром.


У книзі є мотиви, знайомі з практично всієї літератури для підлітків: дружба, зрада, стосунки з батьками, боротьба за справедливість, порятунок товаришів. Але відбувається все не в середньовічному лісі з розбійниками, а в комп'ютерному світі.


Книга написана легко й цікаво; те, що рідна мова автора - російська, йому не заважає: тут є і гра слів, і сучасна жива українська мова міста.


Окрім повісті, до книги додано ще й кілька оповідань - "Історії одного під'їзду", - які будуть цікаві й дорослим, і дітям"....

<< Попередня  1  ...  24  25  
26
  27  28  29  30  Наступна >>