Пошук






Преса про нас
Преса про видавництво
Напиши про це
Автор: Юлія Кузнєцова
Джерело: Друг читача
Дата: 13-07-2011
Габі Кьопп. Навіщо я народилася дівчинкою? – К.: Зелений пес, 2011. – 160 с. – (Серія «Нетабачна історія»)


«Те, що я пережила 28 січня 1945 року і що так глибоко травмувало, переслідувало мене тінню впродовж кількох десятиліть». Того дня 15-річну німкеню Габі та її товаришку кілька разів зґвалтували радянські солдати. Днем раніше червоноармійці визволили в’язнів Аушвіцу і продовжили переможний наступ на Захід. Творів, що розкривають історію з «незручного» боку, небагато. Представлена книжка є саме такою.


Десятиліття знадобилися авторці, щоб наважитися оприлюднити свою правду про той час. Правду, яку розділили багато її співвітчизниць, але на яку було накладене табу. Навіть рідна мати авторки не захотіла слухати доньчину історію поневірянь і порадила: «Напиши про це». Рік потому після описуваних подій Габі склала свій щоденник на старих аркушах польової пошти. «Навіщо я народилася дівчинкою?» – це пізніший погляд жінки на власні болісні спогади. Після війни вона отримала освіту, викладала фізику в університеті, стала професором. Авторка померла у 2010 році, так і не пізнавши особистого щастя і не позбувшись відчуття «покарання за свою стать».


Авторка не робить узагальнень, як історики, не домішує до розповіді ідеологію, як політики. Це відвертий погляд зсередини на суспільний хаос і військові злочини переможців. Цінність її спогадів у тому, що вона не прикрашає жодну з сторін – ні німців, ні «росіян». Тут є «тварини»: старі та молоді радянські солдати, що вишукують молодих дівчат у натовпі заляканих жінок та принижують їх, погрожуючи стратою. Але є і червоноармійці, що простягають руки та лагідно поплескують дітей. Є заміжня німкеня, котра виказує мучителям «маленьку Габі», щоб захистити себе, а є жінка, ладна заступитися за дівчинку ціною власної гідності.


Попри основну тему спогадів, книга Габі Кьопп – це хроніка не лише жахів і глуму. Це також виклад життєвої історії з перших вуст: як люди намагалися вижити, чим їм довелося харчуватися, у що вдягатися. Наприклад, авторка згадує, як замальовувала партійний значок на фотографії батька, як ховала годинник на руці братика, як німці-переселенці тікали від лінії фронту у сумнозвісних газових вагонах – знаряддях голокосту.


Деякі фотоматеріали, вміщені у виданні, вражають своєю промовистістю. Портрет Габі за рік до описуваних подій: усміхнена дівчинка з блискучими очима і закрученими кісками. І фото з її документів 1946 року: та сама дитяча зачіска, але виснажене лице та неприродно дорослий погляд відбивають пережиту нею трагедію.


Можна припустити, що ряд читачів від початку заперечуватиме індивідуальні спогади німкені, вважаючи їх вигадкою. Тому видання підкріплене історичним коментарем, з якого, зокрема, дізнаємося, що кількість зґвалтованих червоноармійцями німецьких жінок могла сягати двох мільйонів. При цьому Нюрнберзький трибунал не наважився виокремити у звинуваченні нацистам сексуальне насильство, бо радянська сторона змушена була б пояснювати аналогічні військові злочини зі свого боку.


Спогади Габі Кьопп підводять до глибших роздумів стосовно будь-яких збройних конфліктів. Чи можна насильство виправдати насильством? Як вчинить кожен з нас, опинившись у подібних обставинах? Опинившись на місці мирного населення або на місці вояків-визволителів? Чи варто героїзувати війну, або ж слід шукати шляхи примирення у спільній історії? Прописна істина, що у війні немає переможців і переможених, досі лишається непочутою в умовах нових конфліктів. А отже, такі видання, як спогади Габі Кьопп, є актуальними і потрібними....

10 книжок у відпустку: "Навіщо я народилась дівчинкою?" - обов'язкова до прочитання
Автор: Ірини Славінська
Джерело: Українська правда. Життя
Дата: 07-07-2011
Наближається відпочинок. Як скоротати час під час сонячних ванн на теплому пляжі? Чим заповнити зоріння під небом Карпат? Як розважитися на затишній терасі, коли найліпші друзі запізнюються на зустріч? Чим прикрасити дозвілля в дачному гамаку? Звісно, читати щось цікаве.


"Навіщо я народилася дівчинкою" - перший в історії не анонімний щоденник німецької жінки часів Другої світової.


Габі Кьопп у 1945 році було 15 років. Вона разом із сестрою з волі батьків намагалася втекти з рідного міста в безпечне місце. Але разом із іншими біженцями опинилася між двох фронтів, у селі, що зайняли радянські солдати.


Солдати багаторазово ґвалтували Габі Кьопп і її товаришок по нещастю. Дослідження показують, що подібні зґвалтування під час війни - доволі звична справа. На жаль.


Габі Кьопп не намагається розчулити чи шокувати читача. Справді, це марна справа сьогодні, коли триллери чи жахастики не лякають.


В цій книжці вражає інше. Найгірші умови життя стають рутиною. Люди повертаються до дрібних побутових проблем - це своєрідний ескапізм від жахів війни.


Жахає також суха прагматичність жертв. Жінки, з якими Габі-підліток опинилася в одному полоні, радо жертвували дівчинкою-сиротою. За неї не було кому заступитися.


"Навіщо я народилася дівчинкою" - не весела книжка. Але в ній є місце надзвичайній людяності, натомість немає однозначно "свого" та "ворога". Тут є і добрі радянські солдати. Є і погані німці-співвітчизники.


Світ Габі Кьопп не чорно-білий. І це вартісний привід прочитати її щоденник.


Щоб дізнатись про інші 9 книг, вартих уваги - натисніть "Посилання на оригінал".


Приємної вам відпустки і цікавих книжок!...

Дівчинка приміряє корону княгині Ольги
Автор: Галина ВДОВИЧЕНКО
Джерело: Високий замок
Дата: 22-06-2011
«Лохи», «типу» та інші слівця з живої розмовної мови сучасних школярів цілком природно почуваються у прямій мові героїв нової серії книжок для дітей, яка почала виходити у видавництві «Зелений пес». Ця серія називається «12 балів», вона має своє обличчя (не сплутаєш з іншим) і присвячена життю видатних українських діячів. У серії вже вийшли друком книги «Бандера і Я», «Мазепа і Я», «Леся Українка і Я» та «Княгиня Ольга і Я». І далі буде.


Знайомство з новою серією почалося у мене від книжки про княгиню Ольгу. Оповідання Марини Горянич побудоване так, що усе там сходиться докупи: літні канікули близнят Марійки та Славка, які приїхали з Києва до баби з дідом у поліське село, і спілкування із сусідом, студентом Олексою з Львівського університету, який влаштовує своїм молодшим друзям екскурсії, розповідає цікаві історії та дає читати книжки, і давня історія про княгиню Ольгу, її помсту древлянам за смерть чоловіка князя Ігоря, та часи її князівства.


Як це було у багатьох у дитинстві, після прочитаного чи побаченого, починається гра – діти одягаються так, аби бути подібними на своїх героїв. У хід ідуть бабусина скатертина замість плаща, довга палиця замість меча… Сестра стає княгинею Ольгою, брат – воєводою Свенельдом. Марійка, Славко та Олекса обговорюють чимало запитань, які залишились нез’ясованими, – скажімо, чи могло таке бути, аби птахи із прив’язаними до лапок та підпаленими віхтями могли повернутись під свої солом’яні стріхи, і місто Іскоростень через це вигоріло вщент. Відповіді вони шукають разом. Історія перестає бути паперовою, вона робиться живою та цікавою.


Книжки нової серії нагадують учнівські «грубі» зошити, в яких є місце і для таблички «Життя та діяльність…», і для твору на відповідну тему, і в ілюстраціях переплітаються день нинішній та давно минулі часи. У проекті задіяна команда авторів. «Іван Мазепа і я» написала Ганна Ручай, «Леся Українка і я» - Марина Горянич, «Степан Бандера і я» - Віта Левицька. І різні художники оформили книжки, але в одному загальному стилі.


Тим часом брати Капранови, які започаткували цю серію, запевняють, що ці книжки, і в першу чергу - «Бандера і Я», «Мазепа і Я» - це «перший приклад дитячих розслідувань чорних плям в історії України, яке читачі ведуть разом із головними героями книжок. Ними є звичайні школярі, перед якими раптом постають цілком дорослі проблеми. Діти вже самі розберуться — хто є хто». Видавці поставили перед собою чітке завдання: створити серію книжок для того, щоб діти не були залежними від телепропаганди та не формулювали думку про героїв на основі стереотипів.





...

Вахтанг Кіпіані про книгу Габі Кьопп "Чому я народилася дівчинкою?
Автор: Вахтанг Кіпіані
Джерело: ТСН
Дата: 12-06-2011
Червоноармійцеві закортілося взяти дев’ятирічну дівчинку. Її мати пояснює, що вона ще така маленька. Через перекладача солдат передає, що "німці так само і навіть гірше чинили у них на батьківщині". Це правда. Але діти в злочинах Гітлера не винні.


Що читаємо? Книгу Габріели Кьопп "Чому я народилася дівчинкою? Сексуальні "подвиги" радянських визволителів" (Київ, видавництво "Зелений пес", 2011).


За даними німецьких істориків, кількість зґвалтованих у перші місяці 45-го німкень оцінюється від кількох сотень тисяч до двох мільйонів.


Що цікавого? Унікальні свідчення очевидиці подій перших місяців 1945-го, які викликали сенсацію в Німеччині, і приречені на скандал у нас.


Сюжет дуже простий – 15-річна дівчина з Померанії серед тисяч інших німців панічно втікає від радянської армії. Волею випадку опиняється на хуторі, де зграйку німецьких і польських жінок і дітей "визволяють" радянські воїни. Вона веде щоденник, який обривається на чотирнадцятий день блукань, які в підсумку тривали п’ятнадцять місяців.


"Все пояснюється нічними кошмарами, викликаними інтенсивними спогадами про пережиті жахи, які поверталися знову й знову і через які я не могла заспокоїтися, знаючи, що не можу говорити про це вголос. Сьогодні, оглядаючись назад, можу стверджувати: моїх сил вистачило саме настільки, щоб подолати найгірший шматок переказу про пережите".


Габі як і мільйони інших німецьких дітей була членом гітлерюгенду, її свідомість була просякнута вірою в фюрера, правильність того, що робить її батьківщина, та іншою нацистською пропагандою. Отже, вона була начувана про нечувані біди, які несуть солдати з червоними зірками на пілотках і кашкетах. Але реальність була в тисячу разів жахливішою за будь-які вигадки відомства Гебельса.


Багато років Габі зберігала свої записи у сейфі. І лише через тридцять років змогла поділитися про пережите з психоаналітиком. І тільки нещодавно вона вирішила відкритись суспільству, бо, на її думку, "цивільним жертвам кінця війни більше не загрожує несправедливе ставлення й таврування з боку громадськості".


У січні 45-го червона армія була вже зовсім поруч того містечка, де Габі жила з родиною, до якої входили також куховарка та юна українка, остарбайтерка Алекса, "помічниця по дому, до якої ми були дуже прихильні".


Дівчина благала їх не покидати дому. "Не їдьте, – просить вона повним відданості голосом. – Залишіться, залишіться, будь ласка, – з вами нічого не трапиться. Я захищу вас". Та марно. Страх перед варварами зі сходу гнав їх чимдалі.


Тітка змогла роздобути документи, щоб перебратись до родичів на захід, подалі від совєтів. Між іншим, зробити це було не так просто, бо "цепні пси", німецькі вартові, які носили на грубих ланцюгах широкі металеві пластини із написом "польова жандармерія", намагались не допустити втечі німців.


Не так далеко від дому потяг розбомбила авіація і Габі з братиком Крістіаном рушили далі. Правда, селяни, яких вони зустріли, казали, що вони роблять дурницю, бо російські танкісти були привітними й геть не агресивними.


"Мені було важко повірити в це. Червоноармійці, котрі не вбивають і не підпалюють? Палаючі двори, які зустрічалися нам, засвідчують зовсім інше…".


З юрбою втікачів Габі опиняється в селянській хаті, пекарні. Всі подальші події – відбуваються в цьому замкненому просторі.


В один із днів солдати приносять біженцям повне відро смальцю і батон ліверної ковбаси. Хліб поки що є. А от за водою доводиться бігати на вулицю, де постійно чатує небезпека.

Росіяни вже не раз заходили до кімнати, де притиснувшись лежали і сиділи матері з дітьми і одинокі дівчата. Одна з жінок розповідає, що росіяни не такі вже й погані, бо ґвалтують "лише жінок і дівчат", до дітей не чіпляються.

Габі вперше чує це слово, інтуїтивно відчуває небезпеку, але боїться докладніше розпитувати, "адже навколо – чужі жінки".


Солдати мародерствують. Передусім їх цікавлять годинники. "Деякі червоноармійці мають їх уже по декілька і носять на руці як трофеї".

Серед радянських солдатів є й кілька жінок. Габі довіряє паперу – "Мені страшно на них дивитися. І не лише через їх забруднений одяг. Їх очі, звернені на нас, сповнені холодної ненависті".

І от наступає день 25 січня 1945 року, який "пам’ять зберегла як найтрагічніший день мого життя"....

Щоденник сотника Устима або УНСО в Грузії
Автор: Вахтанг Кіпіані
Джерело: Історична правда
Дата: 03-06-2011


Що читаємо? Мемуарно-документальне видання "Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима" (Київ, видавництво "Зелений пес", 2009). Автор - один із командирів УНА-УНСО Валерій Бобрович, який брав участь у військово-політичному конфлікті між Росією та Грузією на початку 1990-х років.


Що цікавого? "У цій книзі діють реальні герої, всі події записано з перших вуст, лунають реальні, а не бутафорські постріли, ллється справжня кров". Видання подібного типу прийнято читати з похибкою на фантазію та кругозір оповідача.


Сам автор чудово це усвідомлює. Коли один із бійців розповідав йому про втрати противника - "700 осіб", Бобрович іронізує, що до таких спогадів треба застосовувати коефіцієнт 0,1.


14 серпня 1992 р. грузинські війська взяли Сухумі. А вже наступного дня "люмпени та кримінальний набрід", попередньо навчені й озброєні армійськими інструкторами, вдерлися на територію Грузії з боку Росії.


Сепаратистський уряд Владіслава Ардзінби "обіцяв їм за участь у війні майно й будинки грузинського населення". Один із взятих у полон "козачків" дав свідчення, що насправді він кримінальник, якому пообіцяли "скостити" термін, а після війни - дати будинок у Сухумі.


Перші 11 українських добровольців з'явилися в Грузії в червні 1993 р., з них було сформовано гірничо-стрілецький підрозділ УНСО "Арго". Московське телебачення повідомило, що в Тбілісі "висадився полк, сформований з галицьких українців". Насправді, лише один був з Західної України.


Націоналісти на псевда "Обух" і "Цвях", батько та син, почали вчити українську мову вже в Грузії - "мабуть, метод вивчення державної мови ефективніший під мінометним обстрілом". Згодом прийшло поповнення - 26 стрільців і капелан отець Роман з УПЦ КП.


Натомість на боці абхазьких сепаратистів воювали тисячі громадян РФ - батальйони Конфедерації гірських народів Кавказу, так званий "Славбат" (козаки та росіяни) і 286 бойовиків Шаміля Басаєва, які, власне, на думку автора, "переломили хід війни".


27 липня 1993 р. було досягнуто угоду про виведення з зони конфлікту важкої техніки. Грузини її виконали. Тоді абхази та росіяни перейшли у наступ, який завершився взяттям Сухумі, різаниною та розстрілами.


За неповними даними, було вбито 5738 осіб, серед них - всі члени уряду Абхазії на чолі з головою Жиулі Шартава, мера міста, начальника поліції тощо. Понад 267 тисяч стали біженцями.


Стрільців з УНСО навчали діяти в незвичних умовах, "захоплювати дефіле - вузькі проходи в горах, в лісі, в болотах", а також "діяти автономно в глибокому тилу ворога, влаштовувати засідки, вести бої в містах".


Мінували лісові дороги з секретом: розтяжка з гранати Ф-1, потім - ще одна, за цим - звичайна протипіхотна міна... У Грузії українці пройшли короткострокові курси в американських інструкторів-"зелених беретів", але толку від цього навчання, на думку автора, було мало.


Перша морська баталія УНСО. Росіяни з катера обстрілювали узбережжя, а грузини не відповідали, бо офіційно дві країни не перебували в стані війни. Бобрович з друзями прийняли бій, затопивши катер і моторний човен, який прийшов на допомогу.


Книга є корисною як практичний посібник для тих, хто готує себе до воєнної кар'єри. "Здатність відмовитися від непотрібної зброї відрізняє професіонала від аматора. Новобранець тягне на собі цілий арсенал, чим тільки ускладнює собі життя. Зайвий ствол, особливо в гірській війні - він і є зайвий".

Поради часто подаються в алегоричній формі - "У бою ви повинні бути непомітними та небезпечними, як граблі в траві"....

<< Попередня  1  ...  22  23  
24
  25  26  ...  30  Наступна >>