Пошук






Преса про нас
Преса про книжки
У Києві презентують українську магію
Автор: Зелений Пес
Джерело: greenpes.com
Дата: 05-11-2012
Ми живемо у магічному світі. На дворі ХХІ століття, а в українських домівках ворожать, відробляють, привертають, замовляють абощо.


Українська магія існує, і значно ближче, ніж ви вважаєте. Мешканці Тернополя та Львова у цьому вже переконались. Киянам це, 7 листопада о 18:00, доведе досвідчений науковець-фольклорист Ліля Мусіхіна. Її книга не сконструйована із різних монографій та дисертацій, а ґрунтується на особистих дослідженнях та відкриттях, зроблених під час численних експедиційних розвідок.


Тернополянка Лілія Мусіхіна, яка вже понад 10 років мандруючи селами України, вивчає народні вірування та обряди, розкаже про обереги для всієї родини, про магічне використання ляльки-мотанки, їхні типи та первісне призначення, про таємний світ духовної народної культури, про магічні дії та рослини. Іншими словами, – влаштує цікаву екскурсію для мешканців Києва світами української магії. А книга стане незамінним путівником по цих світах.


Модерують — Брати Капранови.


Презентація книги відбудеться 7 листопада о 18:00 в книгарні “Є” (вул. Лисенка, 3, ст.м. Золоті ворота)


Вхід — вільний.

...

Ліля Мусіхіна: «Народна магія – це частинка кожного з нас»
Автор: Спілкувалася Атанайя Та
Джерело: Друг Читача
Дата: 01-11-2012
еоретично Ліля Мусіхіна – літературний дебютант, бо лише цього року почала видаватися. Але насправді вона вже десять років не лише займається фольклористикою, а й «вариться» у книговидавництві – як редактор, упорядник поетичної збірки, автор народознавчого календаря… Звичайно, рано чи пізно це мало закінчитися виданням власної книжки. Нею стала «Магія українців вустами очевидця» – результат кропіткої дворічної праці, яка включала спілкування з мольфарами і ворожбитами, книга і не художня, і не наукова, але, безсумнівно, цікава. Як же ж було проґавити нагоду вдивитися в це нове обличчя української літератури?


– Тепер ви офіційно належите до цеху українських письменників – давно знали, що так станеться?

– Мріяла завжди. З дитинства. Дуже любила читати, тому найважливішою професією у світі для мене було письменництво. Але хотілося швидше зробити щось важливе, написати щось потрібне і корисне людям, а не просто стати письменником. А що може бути важливішим, ніж вивчати підвалини людського духу, спостерігати зміну світогляду, перехід від тваринного до людського і показувати це всім?


– Чи змінилися ваші стосунки з українськими письменниками після того, як вони стали вашими колегами?

– Письменники – люди самотні. Особливо провінційні письменники. Коли працюєш, часу на «тусовки» не вистачає. Щастя спілкування – це книжкові виставки, Форум видавців. Я знайома з дуже невеликою кількістю письменників, але, наскільки можу судити, всі вони добрі, порядні, мудрі люди. Якби не підтримка Братів Капранових, Лесі Романчук, Олега Покальчука, Форум було б пережити важче. Книга виходить – і тільки починається її самостійне життя, хвилюєшся, як мама дочки-випускниці на шкільному випускному: «Все добре? Сукня пасує? А дитині ще ж поступати, йой-йой!» – так чекаєш на критику. Тому без підтримки колег, які вже пережили десятки таких «випускних», було би набагато важче.


– Коли ви писали «Магію українців вустами очевидця», не боялися накликати гнів якихось темних сил за розголошення таємниці?

– Я не розголошувала жодних таємниць. Я просто зібрала відомі факти (правда, в різних регіонах України) під одну палітурку і проаналізувала. Комусь рано чи пізно потрібно ж було це зробити! До речі, мої інформатори, навпаки, просили зберегти їх знання і передати їх нащадкам. Так що все радше навпаки.


– Чи вірите ви в дива? Яке найбільше диво з тих, що вам довелося побачити?

– Багато… Пісні на світанні в горах, дзвін у тумані, потоптання у хмарах на Бребенескулі, зірки, що падають у нічну глибінь Дніпра. Кожен день дарує диво… Хіба у вас не так? Народна магія – теж диво, диво поезії, диво казки. Прадавнє, майже забуте. Щось таке, як промінь сонця на запилюженому горищі з сімейними раритетами. Народна магія – це частинка кожного з нас, це те, що ріднить нас із сотнями поколінь предків.


– У «Магії українців вустами очевидців» ви зокрема пишете про різні календарні свята – але ж багато серйозних дослідників робить поправку на те, що відбувся певний зсув у часі святкування. Класичний приклад – свято Купала, яке традиційно святкувалося в ніч із 21 на 22 червня, але з прийняттям християнства «переїхало» на 6 липня… Як прокоментуєте такі неточності?

– Ви помітили, що в книзі аналізую магію як вона є або була в недалекому минулому, тому й не роблю поправки на зміну календаря. Пишу так, як святкують зараз, коли постять, коли трави збирають і подібне. Я боюсь реконструювати – поганий реставратор не поверне до життя картину, а лише знищить її. Краще менше, але точніше.


– Чи буде продовження «Магії українців вустами очевидця»? Або принаймні доповнене й уточнене видання? Адже інформація, викладена в цій книзі, не вичерпна…

– Працюю. Якщо буду жива – наступні книги доповнять і продовжать теми окремих розділів. Принаймні, так поки що «вимальовується».


– Друга ваша книжка, яка цього року побачила свій у видавництві «Богдан» – «Магія гір». Чи означає це, що ви писатимете лише про магію? Якою бачите свою наступну книжку?

– Звичайно ж, ні. Відкрию невеликий секрет – наступна книга, вона вже написана, відредагована і навіть заверстана – «Звірослов. Міфологема тваринного світу українців» чекає на свій вихід у видавництві «Богдан». Розглядаю теми тотемізму, нагвалізму, зоолатрії. А на «Зелений Пес» чекає «сюрприз» на тему тіла і тілесності – що таке гігієна тіла, що таке шлюбні взаємини, їх різновиди, як ставились наші предки до дівочої цноти, що таке врода і потворність…Аналізую подібні речі на фольклорних джерелах, роботи море, але тема цікавезна. Думаю, читачі будуть здивовані. Працю ще над кількома темами – не можу писати щось одне. Мені все цікаво, а чим «глибше копаю», тим ще цікавіше. До того ж три роки поспіль пишу компаративні календарі християнських та народних свят. Цьогорічний виходить у видавництві «Мандрівець» під назвою «Золотий Корінь». Оце завтра-післязавтра вже, сподіваюся, потримаю його в руках.


– А яка реакція читачів на ваші книги?

– Поки що чекаю «злого критика». Дякують, просять ще писати, допитуються, коли ще щось буде. Книга, до речі, вартувала мені і друзів – багато хто відвернувся, злякавшись теми, мучили мене: «Кидай, воно тобі треба!». Зараз читачі просять щось художнього на ту ж тему.


...

Соковито, яскраво і пристрасно вибухнула Ніч Еротичної Поезії в Києві
Автор: Тетяна Моцак
Джерело: Сіль
Дата: 25-10-2012
Соковито, яскраво і пристрасно вибухнула ніч еротичної поезії 24 жовтня в Києві на території Букарні «Бабуїн».


Зала була повною від кількості людей, оплесків, залитою емоціями та еротизмом.


Модератором феєрії виступив Сергій Пантюк. Натхненний, веселий настрій ведучого вмить передавався публіці.


Вечір проходив двома колами: іронічна поезія та еротична.


Читання розпочала «чудова, чарівна, крута» – Оксамитка Блажевська, яка була наймолодшою дебютанткою.


За нею вийшла незрівнянна гуцулка – Руслана Остапович. Дійство балансував Пантюк. Між панянками він зачитував вірші Юрка Винничука, Михайла Карпового, Юрка Позаяка, Братів Капранових, Дмитро Лазуткіна і один власний.


звісно, родзинкою вечора була Міс Катарсис – Олеся Мудрак. Вона стала фішкою вечора, яка дарувала потужну енергетику, надривно і глибоко читала свої вірші. Сказати «читала» -мало, вона жила, грала, вживалась в героїню поезії, загравала з глядачами. Ця еротична гурманка задіяла двоюрідну сестру Марину, яка погодилась танцем відчувати поезію, також дружину Пантюка – Тетяну, вона примусила їх наглядно переживати її одержимі вірші. А також, двох хлопців з залу, які доповнювали її безумства. Плюс, на ходу Олеся пригадувала вірші Драча, Павличка, Осадчука.


Нагадаю, НЕП проводиться не вперше. Укладені книжки: «Ніч еротичної поезії», «V.I.P -іронічна поезія» та «Ніч еротичної поезії, non-stop».



...

Казкова і реалістична країна Подоланія. Дегустація книжки. Смачного!
Автор: Зелений Песик
Джерело: greenpes.com
Дата: 15-10-2012
Володимир Дейнека. Подоланія. – К.: Зелений Пес, 2012. – 136 с.


Ми переконані, що найкраще про книжку може розповісти її автор, або ж сама книжка. Як? Просто вибравши навмання якийсь уривок, прочитайте його. Зачепило? Сміливо купуйте. Ні? Спробуйте ще раз:)


Сьогодні вам на розсуд пропонуємо уривок із дитячої книжки Володимира Дейнеки «Подоланія». Подоланія — це країна, в якій живуть наші страхи, дивні спогади, загублені речі, всілякі бешкети, проблеми, навіть жорстокість… Але десь у її нетрях захований безцінний Скарб, який можна знайти, якщо пройти смугу

перешкод у Дрімучому Лісі Брехні, помістя Ліні, Жади, Вереди, і навіть печеру Забудькуватості…


Словом, гарної подорожі і смачного читання!


Володар зупинився в задумі: «Де шукати ключа? І чим доведеться заплатити? Чи є взагалі у всій Подоланії ще огидніша місцина?»

Від думок його відволікло вже знайоме дрібне тремтіння в ногах.

– Я хоч і злякався трохи, але так ніколи не тремчу, – хлопчик глянув униз. – Ей, великий копачу, припини дрижати, ти мені думати заважаєш!

Звісно, йому було шкода зайчика, який так несподівано прислужився в, здавалося б, безнадійній від самого початку справі. Наш герой нахилився до товариша, щоб погладити по голівці й хоч трохи заспокоїти, та зненацька в них над головами засвистів потужний вітер, що налетів не знати звідки, вдарився в стіну будиночка, обірвав край павутиння на вікні – й на кілька секунд усе стихло. Але наступної миті щось гучно клацнуло за дверима й вони рвучко розчахнулися назустріч непроханим гостям.

Нажаханий зайчисько несподівано спритно скочив Володареві на плече й ледь чутно зашепотів на вухо:

– Цє катасьтрофа. Зяразь вийде відьма і проковтне нась обох. Ти не проти, сьоб я поцекав сьмерті тут? – і почав повільно сповзати хлопчикові за пазуху.

За порогом відьминої хати щось завовтузилося. Далі чи то запищало, чи застогнало. Та коли Володар побачив, звідки долинали ці звуки, страх розчинився в нестримному реготі.


На порозі cтали четверо вгодованих мишей, які дружно тягли за собою якийсь кошлатий лантух. Він, проте, мав ноги, вуха і хвоста, але нітрохи не опирався, а тільки раз-по-раз жалібно стогнав і нявкав. А коли його перекотили через поріг, нарешті закричав.

– Куди ви знову мене волочите? Ну, не ловитиму я вас, не ловитиму! Що, я – заєць, чи просто якийсь дурень, аби цілий день стрибати лісом за їжею?

Вереск був настільки кумедний, що заєць за пазухою у Володаря перестав тремтіти й вистромив писок.

Відчуваючи приниження не тільки самого себе, але і всього заячого роду, кращий його представник рвучким рухом своїх коротких лапок розірвав на дрантя сорочку на грудях Володаря.

Ґудзики полетіли на всі боки, і на землю із пазухи випав не лагідний, переляканий зайчик, а розлючений, як тигр, гризун. Мішок стиснутої паніки переродився в неконтрольовану ніким «бомбу» і прокричав:

– Ану повтори сьо ти ськазяв! Ти нікцєма! Ти сьором цьотириного сьвіту! То цє я дурень? А ти знаєсь ськільки буде 3 х 26 : 124 – 16?


Почувши це, миші перестали тягти кота і заклякли на місці. А здивований кіт тільки й зміг, що промовив:

-Ти хто?

Та розгніваний покоритель відьминого царства і не думав відповідати на питання. Він продовжив допит нахабного аборигена.

–Яка сьтолиця Мадагаськару? Знаєсь?

–Ні, – пробелькотів котяра.

– А ти знаєсь ськільки зивуть коти? – вже хриплим голосом поставив, питання заєць.

Володар сам був здивований промовою друга.

– Ти хоч сам то знаєш відповіді на свої запитання – перепитав він.

– На персі два тоцьно не знаю, – прошипів крізь зуби розлючений звір.

Кіт, посміхаючись розтягнув під порогом давно не годоване тіло і перепитав:

– А як же з третім запитанням?

– А третє … От ськільки тобі років?!

Кіт піднявся на передніх лапах і гордовито промовив:

– Я, кіт у розквіті сил. Мені ще немає і трьох років.

– Ну, – сказав заєць, і взяв у лапи дебелий дрючок, що валявся поруч, – тоді записи сьобі на лобі: нахабні коти зивуть не більсє трьох років.


Пухнастеньке створіння перетворилося на справжнього агресора, який вклав всю свою лють у потужний кидок палиці. Підручна зброя, як куля, полетіла у напрямку кота. Та інстинкт самозбереження примусив того за мить до нищівного удару відштовхнутися від порогу. Кіт злетів у висоту аж понад голови прибульців, і вже мало не опустив свої випущені пазурі у заячу шубку.

Події відбувалися настільки стрімко, що Володареві лишалося тільки спостерігати за битвою двох не на жарт розлючених бійців. Він встиг тільки подумати, що навіть не зможе нічим допомогти другові, здавалося, ще мить, і кіт розірве зайчика своїми пазурами на шматочки. Та не тут то було. Заєць швидко пригнувся головою до землі, а потім своїми потужними задніми лапами з усієї сили наніс удар по падаючому на нього хижаку.

Ви коли-небудь бачили, з якою швидкістю летять на Землю метеорити? Так от приблизно так швидко кіт відлітав від зайця вгору в зворотному напрямку. Оглушена тварина від надзвичайно потужного поштовху просто приклеїлася до одвірка будівлі.


Кіт повільно почав сповзати додолу та, швидко прийшовши до тями, підтягнувся за допомогою кігтів ще вище. Він перелякано дивився на всіх зверху вниз і мовчки чекав на кінець свого життєвого шляху.

Зате наш заєць не стишувався. Він стиснувся у пружину перед завершальним кидком, яким планував добити свого кривдника.

Завдяки цій короткій паузі у сутичку зміг втрутитися і Володар

Зупиніться, – голосно окрикнув він, – ви так повбиваєте один одного! Ми прийшли сюди не для того, щоб кривдити когось! Нам потрібен тільки ключ, ключ від воріт до сусіднього помістя. Негайно припиніть!..


Продовження читайте в книзі.





...

Лілія Мусіхіна: Живемо у світі магії, не усвідомлюючи цього
Автор: Анна ЗОЛОТНЮК
Джерело: Газета "Вільне життя"
Дата: 15-10-2012
Так вважає етнолог і фольклорист Лілія Мусіхіна, котра понад десять років вивчає український фольклор, мандрує, спілкуючись із мольфарами, відьмами, знахарями. Нещодавно вона репрезентувала книжки «Магія гір» і «Магія українців вустами очевидця». Незабаром вийдуть також інші праці, з яких можна буде дізнатися більше про нашу традиційну, але забуту кухню, про те, як формувалася наша культура сексуальності, міфологему тваринного світу українців.


Пані Лілія каже, що над книжками працювала та працює без перебільшення все життя. Адже використовує і ту інформацію, яку дізналася від бабусі та дідуся, і ту, яку знаходить, подорожуючи.


— Магія є завжди, — каже дослідниця. — Вона є в кожному селі. Кожен бере участь у безлічі магічних обрядів, але не сприймає їх як такі. Наприклад, застілля. Будь-яке застілля – магічний акт. Тим, з котрими їсте-п’єте, не можете зробити нічого поганого. Є елементи жертвоприношення, настільки вкорінені у свідомості, що їх навіть не помічаємо. Жертвою є, наприклад, весільний коровай.


Щоправда, зауважує пані Лілія, одним із компонентів магічного є те, що людина повинна вірити у нього. Так, наприклад, і з банальними прикметами.


— Вони збуваються залежно від того, наскільки людина готова, щоби вони збулися, — посміхається пані Лілія. — Я чемно намагаюся вставати з правої ноги, хапаюся за гудзик, коли чорна кішка переходить дорогу. Є письменницькі забобони. Корінчик книжки, яка першою потрапляє до рук із тиражу, замочують у коньяку. Коли вдягають одяг навиворіт, то на Хмельниччині, звідки я родом, його знімають і топчуть. Коли повертаюся, то дивлюся у дзеркало або щось їм.



...

<< Попередня  1  ...  6  7  
8
  9  10  ...  40  Наступна >>