Пошук






Преса про нас
Преса про книжки
Пригоди поручика ржевського у стилі фентезі
Автор: Антоніна Окініна
Джерело: Друг Читача
Дата: 19-03-2009
Новий герой Дяченків Егерт Солль (бравий гуард — тобто гвардієць, завзятий товариш, омріяний коханець) міг би претендувати на звання фентезійного поручика Ржевського за широкий світогляд (від кінчика причинного місця до кінчика фамільного клинка). Як у кожного справжнього гусара, його неприємності починаються через нестримність у сексуальних бажаннях. Солль намагається звабити «синю панчоху», наречену заїжджого студента— «книжкового черва». Обурений студент викликає героя на дуель і гине в «рівному» поєдинку. Гуард не вперше вбиває безневинну людину, але вперше — на очах таємничого Мандрівця. Останній, своєю чергою, теж витягає шпагу, але тільки для того, щоби поставити автограф на щоці Солля (так, мені теж тут пригадався Гаррі Поттер). Утім, шрам виявився непростим— так Мандрівець навів на гуарда пристріт (маніакально-депресивний психоз, енурез, імпотенція). Ворожка латати карму відмовилася, тож героєві лишився один шлях— перевиховання.


Роман «Шрам» — це історія метаморфози. Історія не нова: можна згадати Хлопчика-зірку Оскара Вайльда, теж злого й нехорошого на початку твору, нещасного й одинокого в середині та доброго й пухнастого — наприкінці. Тільки на відміну від казки Вайльда у «Шрамі» все завершується погано — тобто хепі-ендом. А тому виникає стійке відчуття, що це майже дамський роман, тільки на екзотичному, фентезійному ґрунті.

Отже, для прихильників сентиментів новини добрі: любовна лі нія у романі виражена сильно. Еро тич ні сцени є. Ненависникам же сентиментів лишається тільки зітхнути — любовна лінія виражена настільки сильно, що практично стирчить зі сторінок (особливо ближче до кінця)....

Брати Капранови. Нові розділи до “Кобзаря-2000”
Автор: Лідія Йонка
Джерело: Львівська газета
Дата: 08-08-2008
КНИГА, яка нещодавно вийшла з-під пера письменників, продовжує добру традицію дослідження незбагненного пласту української демонології. На відміну від попереднього “Кобзаря-2000”, автори вийшли за межі київської фольклористики до безлюдних дніпровських островів і карпатських вершин. І тепер у ньому з’явилися такі таємничі персонажі, як мольфар, домовик, русалка, звісно ж, відьма й інші магічні сили потойбіччя. Синтез кохання, лірики та містичних почуттів, напевне, і є фабулою видання.


Проте найцікавішим моментом “Нових розділів” є причетність демо нічного світу до сучасного життя, на віть їх нероздільність. Здавалося б, технічний прогрес витіснив на закапелки культури всі рефлексії, хоч якось причетні до народно-міфічних вірувань і уявлень, заснованих на вірі в існування демонічного світу. Симбіоз магічних істот у сплетінні з реальними людьми й подіями – те, чого не віднайдеш у казках, легендах чи екзальтаційних оповідках українських класиків....

Катерина Хінкулова. 36 пісень про життя.
Автор: Наталка Сняданко
Джерело: Львівська газета
Дата: 03-03-2008
Серія, в якій вийшла дебютна книга журналістки ВВС Катерини Хінкулової, називається “Майбутні класики”.


Це звучить дещо претензійно, але саме видання приємно вражає. Насамперед стилем – легким і вишуканим, злегка сентиментальним, дуже жіночим, але без зайвого кокетства. Традиційно перша книга письменника мусить бути про дитинство та порахунки з минулим – батьками, країною, друзями. Героїні “36 пісень про життя” – юні київські студентки – двадцятирічними вирушають до Англії на пошуки емігрантського щастя. Вони впевнені в собі, розкуті та сучасні, а одна вже навіть має сина. Вони знайомі зі самого дитинства – кількарічна оповідачка стає свідком того, як у матері Тані (як зватимуть її найкращу подругу) відходять води. Не розлучаються вони й за кордоном – живуть разом, перебиваються випадковими заробітками та завдяки допомозі добрих людей.


Але життя вродливої й енергійної Тані несподівано обривається в автомобільній катастрофі. Й упродовж усього “роману в оповіданнях, фрагментах і спогадах” відбувається прокручування епізодів від цієї миті до найрізноманітніших інших моментів із минулого. “Можливо, від життя завжди залишаються самі лише спогади”, – такою є теза авторки, і власне такою уривчастою, без хронології та видимого сюжету є сама оповідь. Більшість із цих спогадів доволі поетичні та переконливі, деякі трішки надумані, акцентовано “романні” та виглядають у тканині твору штучно, але, мабуть, це зроблено свідомо, в намаганні переконати читача, що “це не автобіографія”, як іще раз, про всяк випадок, зазначено в післямові.

Попри несюжетність, прозу Катерини Хінкулової надзвичайно легко та приємно читати, відчутно потенціал авторки, її вміння зацікавити найширшу аудиторію читачів. Знахідкою є й “саундтрек” до книги, в якому під прочитання кожного розділу рекомендовано слухати конкретну пісню, щоб посилювати настрій, який створює авторка. Як випливає із читацьких реакцій, зібраних у післямові, це виправдовує себе....

«36 пісень про життя» Катерини Хінкулової – ЦЕ...
Автор: 
Джерело: Сумно.com
Дата: 02-02-2007
Рожева обгортка з Катериною Хінкуловою на передньому плані, жовтуваті сторінки, на яких, за словами братів Капранових, – «найкраще, що було в українській жіночій літературі за останні сто років». Найкраще? Мабуть, нехай кожен сам, прочитавши «36 пісень про життя», зробить для себе висновки.


«36 пісень про життя» Катерини Хінкулової – ЦЕ...

...легко, повітряно, просто, часом банально, дуже часто – правдиво, відверто, щиро, гладенько, водночас – рельєфно. Глибоке занурення в життя і раптове стрімке підняття на поверхню, поверхнево, іноді сміливо, іноді - вдавано скуто, іноді легко… Надзвичайно ЛЕГКО. Це коли ти спокійний, коли ти кружляєш у прозорому осінньому повітрі, коли ти безтурботний і вітер так само безтурботно тобою грається, а тобі приємно, а ти ні про що не думаєш, а ти літаєш... ти... тобі добре...


«36 пісень про життя» Катерини Хінкулової – ЦЕ...

...розслаблююча проза (чи то пак – не напружуюча?), проза для тих, хто стомився від постмодерного мізкойобства, часто пустого, часто беззмістовного і ще частіше – відверто графоманського (я люблю постмодернізм). Сьогодні можна написати: «Стіл. Небо. Річка», – і заявити – це постмодернізм, шукайте тут прихованих змістів і підтекстів (я люблю постмодернізм). Так от, «36 пісень...», мабуть, варто читати тим, хто від подібних шукань вже стомився, чи ними об'ївся. Або тим, хто ними ніколи й не займався, або... будь-кому... бо це просто розслаблююча проза (я люблю постмодернізм; Хінкулова – це НЕ постмодернізм?)


Герої виписані РеЛьЄфНо. А молодим письменникам, зазвичай, дуже рідко вдається створити цей «рельєф» – зазвичай їхні герої клоновано-однакові, зазвичай вони мають ОДИН характер, який розбитий на частинки і ці частинки розкидані по псевдодушах псевдогероїв. В результаті – герої не самостійні, їхні душі несамостійні, всі вони пов’язані і зв’язані одним ланцюгом. У Хінкулової цей ланцюг відсутній. Її герої – самодостатні особи. Її герої іноді здаються дуже реальними. Її герої викликають емоції....

Хінкулова описала кохання із транссексуалом
Автор: Валентина ОЛІЙНИК
Джерело: Gazeta.ua
Дата: 27-12-2006
Перший роман ”36 пісень про життя” Катерини Хінкулової, 33 роки, вийшов у серії ”Майбутні класики” видавництва ”Зелений пес”.


— Це перший зразок сучасної дорослої літератури, — каже видавець Дмитро Капранов. — Без агітації і надриву. Без дрібної філософії та юнацьких прищів. Просто життя і кохання.


У книжці йдеться про двох подруг-українок, які поїхали до британської столиці — Лондона. В одному з епізодів героїня гуляє з маленьким сином Боліком. На лондонському мосту зустрічає жінку в білій перуці із нафарбованими губами. І кохається з нею на очах у дитини. Потім ця жінка виявилася чоловіком — транссексуалом. ”Ми кохалися, — із захопленням каже героїня, — як кролики, як жаби чи гусінь, а може, метелики”.


— Катя переслала мені книжку по Інтернету, — каже вокаліст ”ТНМК” Фоззі. — Я її просто ковтав. Сидів перед монітором комп’ютера цілу добу. Книжка Хінкулової мені чимось схожа на твори єврея Ефраїма Севели та грузинського письменника Фазіля Іскандера.


...

<< Попередня  1  ...  35  36  37  38  39  
40
  41  Наступна >>