Пошук






Преса про нас
Преса про книжки
Шевченко і я? Пошуки біографізму. Про серію "12 балів"
Автор: Олександр ГАВРОШ
Джерело: Україна молода
Дата: 19-09-2012
Боже мій! Скільки про того бідного Шевченка понаписувано! Я сам переглянув не менше, як півсотні книжок — романів, повістей, документальних біографій, навіть хронологій життя. А він все–одно манить таємницями! Одні його возвеличують, другі «розвінчують», треті розвінчують «розвінчувачів», а Шевченкові — хоч би що! Він і далі недосяжний.


Тому що не був Тарас Григорович пересічним чоловіком, а прожив 47 неймовірних років і ще за життя здобув всенародну шану, що далеко не всім геніям вдається. Шевченкові вийшло: і при житті його цінували, і через півтораста років по смерті — також. А суперечки довкола імені — це ж тільки на руку: вони підігрівають пристрасті, не дають забронзовіти і перетворитися на омертвілу ікону.


Саме з такою метою видавництво «Зелений пес» почало видавати серію «12 балів» для школярів. Наразі вийшло п’ять книжок із вельми провокативними назвами: «Княгиня Ольга і я», «Іван Мазепа і я», «Тарас Шевченко і я», «Леся Українка і я», «Степан Бандера і я». Сучасним школярам пропонують подивитися на видатних постатей не хрестоматійно–завченим поглядом, а побачити моральну проблему і самому спробувати знайти відповідь. Тому й вибрані для серії особистості не тільки знакові для України, а й такі, чию діяльність можна розглядати під різними кутами зору.


От, здавалося би, княгиня Ольга, яка першою із княжого роду прийняла християнство на Русі. Що тут контраверсійного? Аж ні — ця хитромудра дружина князя Ігоря підступністю знищила Древлянське князівство, всю знать — порубала, а столицю Іскоростень — спалила. Так, вона мстила за смерть свого чоловіка. Але ж Ігор намірився вдруге за рік обкласти даниною древлян, що було порушенням угоди. Вони стояли за свої права. Хто ж тоді правий — Ольга чи предки поліщуків? Відповідь на це непросте запитання мають дати самі читачі. В цьому й «родзинка» серії, що вона змушує замислитися.


Тексти написані так, що й дорослому читачеві є що там почерпнути. Оповідь побудована «в обрамленні», героями яких виступають сучасні дітлахи. Яскравий дизайн, оформлення під шкільний зошит, колір робить серію одразу впізнаваною. Не дивно, що вона отримала перше місце у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року–2011» у категорії «Розвиваюча та пізнавальна література для дітей», що свідчить про нагальну потребу у таких книжках.


Адже досі ми мали тільки одне серійне видання подібного типу — «Життя видатних дітей» видавництва «Грані–Т», в якому побачило світ близько сорока томиків. Там, щоправда, розповідь про дитячі роки відомих людей мала більш художню форму і не ставила дискусійних завдань.


Тепер маємо уже дві серії дитячої «біографістики» і це, погодьмося, не так багато. Адже живемо в інформаційний час, коли документалістика щодалі витісняє белетристику. А згадані книжки є чудовим пізнавальним матеріалом не тільки для дітей, а й для батьків та педагогів.


Головне, аби на цьому серія «12 балів» не забуксувала. Бо хочеться потримати в руках вже заанонсовані наступні книжки — «Олекса Довбуш і я», «Маруся Чурай і я», «Миклухо–Маклай і я». Адже обрані видавцями постаті вкриті таємницями не тільки для дитячого, а й дорослого читача....

Iнтимність української літератури. Леся Мудрак про мистецтво і «сміття»
Автор: Вадим ЛУБЧАК
Джерело: Газета «День»
Дата: 18-09-2012
Про особливо інтимні, еротичні мотиви в українському мистецтві, зокрема в літературі, прийнято зазвичай або нічого не говорити, або говорити погане. Утім, популярність навіть однієї збірки «Ніч еротичної поезії» (видавництво «Зелений пес») засвідчує: попит на поезію з еротичними мотивами серед українських читачів відчутний. Ця збірка не тільки швидко стала популярною, а й скандальною. Наклад книжки розійшовся дуже швидко. Нещодавно «Зелений пес» видав другий том книжки під назвою «Ніч еротичної поезії non-stop», для упорядкування якого в соціальних мережах навіть оголосили кастинг еротичних поетів. Цю збірку буде представлено на Форумі видавців у Львові. Поезія з еротичними мотивами, звісно, має право на існування. Утім, вона має бути мистецтвом, а не порнографією. Про роль «еротичного чинника» в українському мистецтві та принципову межу між естетикою в поезії та літературним «сміттям» «День» розмовляв із поетесою Олесею МУДРАК.


— Еротична лірика — то є справжнє мистецтво. Варто пригадати поетичну спадщину Сапфо, Анакреонта, Овідія. Їхні поезії вважаються високим мистецтвом, як і доробок трубадурів, труверів, міннезінгерів. Еротичні мотиви властиві не лише авторським літературним творам, а й фольклору. На жаль, досить довго вони вилучалися з літературного простору, перетворюючи його на виразно цнотливий, «дистильований». Окремі еротичні вірші спостерігалися в Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини, Василя Пачовського, Михайля Семенка, Максима Рильського, Наталії Лівицької-Холодної та інших наших митців. Певні зрушення в українській поезії сталися завдяки «сексуальній революції», що відбулася в 1990-х роках, — нагадала Олеся Мудрак. — Не всім до снаги розмежовувати еротику й порнографію. Еротика, як на мене, ѓрунтується на одивненні, на чутті тонкої єдності тіла і душі, чого не спостерігається в любовній (платонічній) літературі. А от порнографія побудована на біологічній основі, на натуралістичному виверженні інстинктів. Вона розходиться з категорією прекрасного, нехтує душею. Еротична лірика, як і любовна, тяжіє до розкутих вітальних форм вираження. Вона дарує читачам чуття прекрасного, що відкриває онтологічну основу буття, гармонію між чоловіком та жінкою.


— А чому так звана сексуальна революція в українському мистецтві розпочалася лише на початку 1990-х?

— Вона визріла значно раніше, але не було можливості для втілення її в житті. Навіть у колишньому Радянському Союзі еротика в мистецтві, зокрема в літературі, була. Просто вона не афішувалася, часто поширювалася в жанрі анекдотів. Поети писали «в шухляду». Але, як казав Михайло Булгаков, «рукописи не горять». Коли я досліджувала це питання, то знайшла прекрасні зразки еротичної поезії Ірини Жиленко, Миколи Вінграновського, Анатолія Кичинського, Марії Матіос та інших наших поетів. Навіть Ліна Костенко не оминала цієї теми, доречно згадати її чудовий вірш «Екзотика». Але ж ніхто не засуджує метрів — навпаки, ми захоплюємося їхнім мистецтвом. Не можна не захоплюватися граційними рядками Дмитра Павличка: Ти, мов яблуко з галузки,/ Впала в трави молоді./ Я звільнив тебе від блузки, Клавши руку на груді...».

Прекрасні з цього погляду також пізні тексти Івана Драча. В його збірці «Противні строфи» знаходимо рядки: «...степів розкішне різнотрав’я, і твій одкинутий берет...». Можна наводити безліч творів українських поетів з еротичними акцентами. Найбільше їх почали друкувати якраз у 1990-х роках. Тому розмови про відсутність еротичних мотивів в українській літературі — безпідставні.

Першим спробував зробити «еротичний прорив» в українській літературі відомий літературознавець Микола Сулима. Він 2001 року видав збірку «Бандурка», а потім, 2008-го, — антологію еротичної поезії «Сяйво білого тіла». Згодом його слідами рушили Іван Лучук та Вікторія Стах, котрі упорядкували другу українську еротичну антологію «Біла книга кохання». Із часом брати Капранови та Сергій Пантюк видали збірку «Ніч еротичної поезії», яка має найбільший попит серед шанувальників лірики. Нещодавно з’явилося друге видання «Ніч еротичної поезії non-stop», з нагоди якого оголосили народний кастинг еротичних поетів.


— Ви не лише на творчому рівні цікавитеся еротичними мотивами в поезії, а й захистили із цієї теми одну з перших у нашій країні кандидатських дисертацій — «Українська еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі»...

— Коли я вирішила, що писатиму дисертацію саме з еротичної лірики, то зіткнулася з проблемою — не могла знайти наукового керівника. Літературознавці казали, що це несерйозна тема, що еротика — це абсурд, а не наука. Лише Наталя Костенко, доктор філологічних наук і професор, підтримала мене. Вона розуміла, що цю тему варто досліджувати в аспекті теорії літератури, її можна і потрібно з наукового погляду сприймати серйозно. Важливим моментом для еротичної лірики є не фізична властивість тіл, а підвищений тонус їх осягнення, переданий через ритм, звукову й тілесну пластику, стилістичні нюанси. І для мене це було важливо пояснити саме з наукового погляду. До речі, першим, хто написав відгук на дисертацію, був академік Іван Дзюба. Мені це дуже імпонувало.

Щоб об’єктивно оцінити еротичну поезію, потрібно бути серйозним літературознавцем. Читала публіцистичні праці, в яких еротичну поезію зневажають, ставляться до неї упереджено, сприймають не завжди адекватне. Як на мене, то дати адекватну оцінку цьому мистецькому явищу можуть хіба що дослідники рівня Миколи Сулими. Еротична поезія завжди виключає несмак, якось зауважив Іван Лучук. Цілком погоджуюся з ним. Справжня витончена еротична поезія, яка завжди нестандартна за формою і змістом, обов’язково залишиться в історії українського та світового мистецтва.


— Ви — не лише поетеса, а й акторка. Декламуючи власну творчість, ви зачаровуєте присутніх імпровізацією, грою, певним естетичним шоу. Наскільки сьогодні поетам важливо уміти представити свою творчість?

— Сьогодні це потрібно, бо триває вік епатажної літератури. Вік — амбіцій, на жаль, не завжди здорових. В українській ліриці є чимало дивовижних, буквально хрестоматійних поетів, наприклад Леонід Талалай, Володимир Затуливітер, чия творчість тебе просто захоплює. Їхню поезію знають усі, хто взагалі цікавиться літературою. Втім, коли ці автори самі декламували власні вірші, розумієш, що до цього треба хист. Поетові треба мати бодай жменьку акторської майстерності, потрібно вміти «подати» себе у вигідному світлі, переконати слухача у своїй внутрішній правді. Варто звернутися до досвіду барокових поетів, футуристів та інших митців. Сподіваюся, читаючи вірші, мені вдається показати всю гаму почуттів, якими жила, коли їх писала. У поезії важливі енергетичний зміст та відповідна наповненість віршованих рядків. Якщо я відчуваю в поетичних рядках бурхливу потужність та енергетику, якщо за однією метафорою стоїть ціла епоха, то це вражає, і це — справжнє мистецтво.




...

БРАТИ КАПРАНОВИ: НАШІ ОБЛИЧЧЯ ПОКАЗУЮТЬ, А ЦЕ ВЖЕ ЩОСЬ
Автор: Діана Куришко
Джерело: Обозреватель
Дата: 17-09-2012
Письменники, а тепер і кандидати в депутати брати Капранови більш ніж півроку тому вступили до націоналістичної організації Тризуб, проте до Ради йдуть від іншої партії.

Про зміну своїх поглядів, про нецензурну лайку в політиці, а також про те, чому кепкують з зірок у передвиборних списках брати Капранови розповіли в інтерв’ю Обозревателю.


В січні цього року ви вступили до організації "Тризуб" аби підтримати її у скрутну хвилину. Проте на вибори йдете від "Собору". Чому так сталося? Ваша діяльність в "Тризубі" продовжується?

Вступ до "Тризубу" був швидше символічним актом – щоб підтримати людей, який утискає влада, щоб привернути увагу і в такий спосіб допомогти відновити справедливість, бо на очах людей важче робити відверте паскудство. Власне оцим символічним актом наша співпраця й обмежилася. Коли хлопців випустили з в’язниці, кількість членів "Тризубу" відновилася. Тепер ми можемо вважати свій акт підтримки завершеним. Точно так 2004-го, коли влада взялася за "Пору", ми з покійним вже Юрком Покальчуком вступили до лав організації, щоб підтримати її.

Відносно Української Платформи "Собор" – справа інша. Партія вирішила, що на вибори повинні іти принципово нові люди – не політики, не бізнесмени, а громадські авторитети, люди, які заробили свою репутацію професійною діяльністю, а не бігбордами, телевізором чи голосуванням у Раді. Подивіться: слово "політик" сьогодні є лайкою. Слово "депутат" – нецензурною лайкою. Хіба це нормально? І хіба не треба поміняти людей, що спаскудили репутацію всієї української держави?

В Україні іде війна. Поки що інформаційна. І чи годиться письменникам ховатися за творчістю від бойових дій? Не скажемо за інші країни, але наші митці завжди мали активну громадянську позицію: Шевченко був членом таємного товариства і двічі сидів, Франко тричі балотувався у парламент, не кажучи вже про Сергія Єфремова, Володимира Винниченка, Гната Хоткевича... Саме українські митці зламали Емський указ і відновили друк українських книжок та преси. Навіть композитора Миколи Лисенка арештовували за політику.

Отже ми не вважали для себе можливим відмовитися від призову. Як каже наш соратник Василь Шкляр: "Не питайте у мене, чому я пішов у політику, спитайте краще у тих, що не пішли".


Ви вірите у те, що потрапите в Раду? А от якби таки потрапили, щоб змінили там, яким би був перший законопроект від братів Капранових?

Якби ми не вірили, що потрапимо, ми би не бралися до справи. А першою нашою дією в парламенті буде унеможливлення голосування чужими картками. Два десятки рішучих людей можуть змінити порочну практику фальшування чужих голосів – через блокування трибуни, через вплив на окремих депутатів, що сунуть чужі картки у пульт... Словом, способи знайдуться.

Чому саме це питання? А тому, що у теперішній системі, коли в парламенті замість 450 кнопок є дві – і ті на Банковій – немає жодного сенсу подавати якісь законопроекти. Все одно їх ніхто не прийме, якщо не буде команди "диригента". А 450 живих людей у залі піддаються переконанню – на відміну від 70 мавп, які спритно голосують і не хочуть нічого чути. Саме тому у нас приймаються такі погані закони. Погані не тому, що нам не подобаються, а тому, що їх одразу починають поправляти.

Податковий кодекс не встигли підписати, а вже поміняли, і тепер щотримісяці новації. Так навіщо було з таким тиском і помпою приймати цю маячню? Те саме з законом про мови – всі, навіть автори, згодні, що він поганий. То навіщо було порушувати всі закони та регламенти? Пенсійна реформа – прийняли бозна-що, а тепер голови чухають. Абсолютно впевнені – якби в залі реально сиділи навіть теперішні депутати, більшість цих законів не пройшла би. Не всі в Раді дурні – але більшість з них віддала дурням свої картки.


Включення діячів культури у передвиборчі списки викликало шквал критики. Партіям дорікають в бажанні пропіаритись на відомих обличчях, а "зіркам"в намірі збагатитися, чи прорватися до влади. З деяких таких новоспечених політиків-зірок відверто сміються. Чому так сталося? Українці не вірять у щирість намірів співаків, письменників, спортсменів і акторів змінити країну?

Звісно, коли в Раду іде Таїсія Повалій, всі одразу згадують прецеденти – Ян Табачник, Руслана, Оксана Білозір. Тому й сміються. І з футболістів сміються, бо ті не можуть два слова зв’язати. Тут головне – приклади.

Візьмемо, наприклад, Вацлава Гавела. Хто з нього кепкуватиме? Отож. До речі, згадайте, що перші скликання Верховної Ради, в які пішли люди з вулиці, тобто громадські авторитети, були зовсім не погані. І Конституцію прийняли, і гривню ввели. А потім, коли на виборах головним стали гроші, більшість з них відійшла, залишивши в політиці тільки тих, хто свої переконання поміняв на бабло. На жаль, серед них були і письменники, але по-перше не всі письменники залишилися і продалися, а по-друге, щоб отримати одного Гавела, варто пробувати і далі.


Ірену Карпу спочатку записали у партію "Собор", а пізніше вона заявила, що свою згоду не давала. Як таке могло статися?

Ірену Карпу ніхто в партію не записував. Вона погодилася підписати передвиборчий "Маніфест". А після того, як журналісти підняли хай щодо того, що вона "іде в парламент", Ірена публічно відмовилася. Її навіть до списків включити не встигли. Особисто ми з Карпою на цю тему не спілкувалися, не запрошували її і не віднаджували. Нам клопоту і без того вистачає.


Ви часто влаштовуєте акції-перфоманси під Радою. То посилаєте політиків у вирій з кондомами, то катуєте опудала депутатів. Вам за такі дії ніколи не погрожували? Як ви вважаєте за допомогою таких перфомансів зможете достукатися до людей, завоювати їх симпатії?

А чому, власне, нам мають погрожувати? Не бачимо причин. Якби ми у своїх акціях брехали, зводили наклеп – інша справа. Але всі люди знають, що депутати у нас брешуть, крадуть, займаються рейдерством – та й самі депутати це знають. Отже ми констатуємо факт у художній формі. Бо за складом розуму є творчими людьми. Образ краще доходить до людей, чим агітація.

Крім того з початком виборчої компанії ми раптово опинилися у інформаційній блокаді – ЗМІ, з якими ми вчора співпрацювали, раптом оголосили нам бойкот на підставі того, що ми кандидати. Азарова, Яценюка та інших цей бойкот не стосується. А ми – табу.

Причому якби це зробили провладні ресурси, це було би зрозумілим. А коли це робить "Українська Правда", "День", "Дзеркало Тижня", ТВі, виникає запитання – невже вони не розуміють, що таким чином ведуть до влади тих, хто завтра відріже їм голови? Буквально і фігурально. Невже у людей немає елементарного почуття самобезпеки?

Отже яскраві мистецькі акції дають нам можливість пробити інформаційну блокаду. Хай нас навіть не називають по партії, по імені, а пишуть просто "митці" – все одно морди показують, а це вже щось.


Дмитро Корчинський свого часу їздив на дільницю на броньовичку. А ви поїдете на вибори на своєму зеленому "Запорожці"?Які ще акції до виборів у вас ще заплановані?

На Форумі видавців ми, безперечно, на своєму "Жужику". Це традиція, неофіційна візитівка ярмарку, якщо хочете. Що ж до решти поїздок, то поважний вік нашого зеленого друга не дозволяє використовувати його у дальніх перегонах.

Тому ми зробили з причепа сцену зі звуком і використовуємо її там, де нам не дають виступити у приміщеннях – як, наприклад у Баранівці Житомирської області, де з Будинку культури винесли усі стільці, щоб не допустити нас. А плани прості – поїздки регіонами, інтернет-активність, флеш-моби. Творимо на ходу, тому не виключено, що здивуємо чимось зовсім новим.


На форумі видавців у Львові когось з політиків ви бачили, книжки вони купували?

До нас підходила Ольга Герасим’юк, кажуть, Кличко був, але з такою кількістю охорони, що за ними не видно самого кандидата. Якийсь дядько на "Мерседесі" з почтом був – мабуть, політик, тому що понтів не міряно. Але, на жаль, не знаємо, хто це. А взагалі минулого року політиків було більше. Мабуть, усі на округах, а тут тільки місцеві, ті, хто йде по Львову.


Щодо книжок і політиків. З якими відомими літературними героями могли б порівняти, наприклад – Литвина, Тимошенко, Азарова? Які з ним у вас виникають літературні асоціації і чому?

Найпростіше з Азаровим – це типовий Чахлик невмирущий, або ж Гобсек, Скупий лицар тощо. Персонаж відомий і "популярний". Будь-яка казка подарує вам такий образ. Про Тимошенко не будемо, бо людина не на курорті відпочиває, а в камері. А Литвин – це фарбований лис.


Як у Львові пройшло ваше частування "Приворотним Зіллям"? Як пройшла презентація вашої книги?

Субота підвела погодою – був дощ, а ми з зеленим "Запорожцем" працюємо на вулиці. Але четвер-п'ятниця пройшли цілком гідно. За два дні підписали півтисячі книжок, потисли кілька тисяч рук. Особливо приємно було спілкуватися з людьми, які казали: "О! А я вже маю "Приворотне Зілля"? А де новий роман?" Ми у відповідь казали, що Донцова вміє писати по чотири книжки на рік, а нам для того, щоб визрів задум, треба щонайменше два роки. Класно мати читачів, які читали всі твої книжки і хочуть нових. Ну і, звісно, тішать супер-позитивні відгуки на "Щоденник моєї секретарки". Нам навіть довелося викласти його на капот поруч із "Проворотним зіллям". Бо люди просто на ходу радять знайомим і навіть випадковим перехожим купити.


Ваша книжка "Щоденник моєї секретарки" була дещо політично-бандитською. Бізнесмен, який по блату пропихався у Раду тощо – скажіть ви з якихось реальних персонажів її писали, чи "всі герої вигадані і співпадіння з реальними людьми випадкові"?

Вигаданих подій у "Щоденнику" нема. Усе описане відбувалося на наших очах або за участі близьких знайомих. Звичайно, звели події у єдину композицію роману ми вже за допомогою літературних інструментів – об’єднали у одному часі, зростили сюжетом, підкріпили наскрізними героями. Працюючи над романом, ми виписали у великий список усі подібні епізоди, які згадали зі своєї біографії.

Потім ретельно викреслювали ті, які використали у тексті роману. По завершенню невикористаними лишилися дев’яносто відсотків – не хотілося, щоб роман перетворився на збірку "мисливських" історій і втратив довіру читача. Але сподіваємося, що робота не пропаде – маємо багато творчих планів, у реалізації яких життєвий досвід – наш головний козир, адже пишемо сюжетно, з живими героями, а така література потребує багато "м’яса" - характерів, подій, міркувань, пережитих особисто, а не взятих з телевізора.





...

У Львові проведуть майстер-клас із української магії
Автор: 
Джерело: Друг Читача
Дата: 05-09-2012
Книга «Магія українців вустами очевидця» Лілі Мусіхіної вийшла у видавництві «Зелений пес». Вперше новинку презентують у Львові.


Оскільки ця книга не сконструйована із різних монографій та дисертацій, а ґрунтується на особистих дослідженнях та відкриттях, зроблених під час численних експедиційних розвідок, то презентація «Магії українців…» матиме не лише теоретичну, а й практичну складову.


Майстер-клас із магії українців відбудеться 13 вересня о 17:00 в книгарні «Є» (просп. Свободи, 7). Лілія Мусіхіна, яка вже понад 10 років, мандруючи селами України, вивчає народні вірування та обряди, розкаже про обереги для всієї родини, про магічне використання ляльки-мотанки, їхні типи, первісне призначення та покаже, як їх робити.


Про все це, і не тільки про це, про таємний світ духовної народної культури, про магічні дії та рослини львів’яни можуть дізнатись від досвідченого етнолога та фольклориста.


Майстер-клас з української магії відбудеться 13 вересня о 17:00.

Локація: книгарня «Є» (просп. Свободи, 7)




...

У Львові на Форумі видавців буде зірка еротичної поезії – Леся Мудрак
Автор: 
Джерело: ЗІК
Дата: 01-09-2012
Під час Форуму видавців у Львові пройде Ніч еротичної поезії (НЕП) – захід, присвячений виходу книжки «Ніч еротичної поезії non-stop». Виступить кандидат еротичних наук, спокуслива та експресивна зірка еротичної поезії – Леся Мудрак.


Леся Мудрак першою в Україні захистила дисертацію на геть не цнотливу тему – «Еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі».


«Її виступи – це завжди шоу, – анонсують організатори. – Соковиті, емоційні, перчені, після яких відчуття-бажання ллються за край. Тож не дивно, що поетку почали скромно називати Міс Катарсис. Про неї ходять чутки і міфи, але перед глядачами-читачами вона завжди справжня і щира».


Побачити-почути «емоційно оголену» Лесю Мудрак можна буде 14 вересня о 20:00 (театр «Воскресіння», пл. Ген. Григоренка, 5).


До еротичного десанту, який висадиться на Форумі, щоб почастувати мешканців Львова відвертою, запальною, пікантною поезією, входять також: заслужений еротоман Юрко Винничук, божественна Келя Ликеренко та секс-символ сучукрліту Дмитро Лазуткін.


Видавництво «Зелений Пес» запевняє: когнітивний оргазм гарантований!


...

<< Попередня  1  ...  8  9  
10
  11  12  ...  41  Наступна >>