Пошук






Преса про нас
Преса про книжки
Українці першими у світі прочитають нову книжку відомого історика Суворова
Автор: 
Джерело: УНІАН
Дата: 20-06-2013
Київське видавництво "Зелений пес" готується видати нову книгу відомого російського публіциста і історика українського походження Віктора Суворова.


Про це УНІАН повідомили у видавництві.


Книжка називатиметься "Її ім'я було Татьяна" і розповідає про перший період правління Хрущова: як він дійшов до влади, як протегував Жукова і як останній вирішив довести всьому світу, що ядерну війну можна виграти, і що загибель світового капіталізму не за горами.


"Татьяна" - це атомна бомба РДС-4, яка стояла на озброєнні Радянської Армії і яку вирішили випробувати на власних солдатах.


Як розповіли засновники видавництва брати Капранови, минулого року "Зелений пес" видав книжку Суворова "Кузькіна мать", яка це стала першим легальним перекладом книжок Рєзуна (справжнє прізвище Суворова) українською. Видання йому дуже сподобалося і Рєзун прислав українському видавництву рукопис своєї нової книжки, яка ще не виходила ніде у світі.


"Ми, звісно, одразу впряглися, щоб українці стали першими у світі читачами нової книжки Суворова", - кажуть Капранови.


Зараз іде активна робота над перекладом та добором фото - зокрема ядерного вибуху на Тоцькому полігоні. Українці зможуть прочитати книжку вже у вересні. Її презентація запланована на час проведення Львівського форуму видавців.


За інформацією видавців, другими книгу прочитають росіяни, які зможуть побачити книгу ближче до зими 2013-го....

Віктор Суворов задоволений українським виданням книги «Кузькіна мать»
Автор: 
Джерело: Друг Читача
Дата: 04-06-2013
Видавництво «Зелений пес», яке восени 2012-го року вперше українською випустило книжку Віктора Суворова, автора історичних бестселерів «Криголам», «Акваріум», «День “М”», повідомило «Другу Читача», що іменитому письменнику дуже сподобалося українське видання «Кузькіна мать».


За словами випускового редактора Тетяни Троснікової, яка взяла слухавку, коли у видавництві несподівано задзвонив телефон, на тому кінці лінії заговорив чоловічий голос:


– Добридень! Вас турбує Віктор Суворов, з Великобританії, – розпочав телефонну розмову пан Суворов. – Я телефоную вам, щоб подякувати за ваше видання моєї книжки! Отримав примірник на днях і навіть здивувався, що мене так гарно видали. Дуже якісна поліграфія, хороший формат, гарна верстка і обкладинка – окрема вдячність художникові: вловив найголовніше і показав яскраво!


Віктор Суворов також радий тому, що видавництво «Зелений Пес» працює над виданням його нової книги «Її ім’я було Татьяна», презентацію якої заплановано на вересень під час Форуму видавців у Львові.


Говорив по телефону Віктор Суворов російською, але наприкінці розмови у відповідь на українську, яка лунала, також сказав декілька фраз мовою його Батьківщини.


Нагадаємо, що книга «Кузькіна мать» присвячена Карибській кризі, 50-ліття якої ми відзначаємо цього року. Ядерне протистояння Радянського Союзу та США тоді мало не поставило крапку у розвитку людської цивілізації.


«Кузькіна мать» – це не тільки крилатий вислів Хрущова, це ще й назва 50-мільйонної ядерної бомби, яку Радянський Союз підірвав на Новій Землі, щоб залякати імперіалістів....

Чи зумів Хрущов показати «Кузькіну мать»?
Автор: Олег Коцарев
Джерело: Друг Читача
Дата: 06-02-2013
Віктор Суворов. Кузькіна мать. – К. : Зелений Пес, 2012. – 360 с. (Серія «Нетабачна історія»)


Таємні інтриги часів «гонки озброєнь» від скандального Віктора Суворова.


«Друг Читача» вже писав про презентацію українського перекладу нової книжки Віктора Суворова «Кузькіна мать» у Києві. Отож, здається саме час детальніше розглянути це видання.


Почнемо з того, що «Кузькіна мать», як, зрештою, й інші твори Суворова, належить радше до публіцистичного, в крайньому разі науково-популярного жанру, ніж до суто наукового. На це необхідно вказати, бо в читача можуть виникнути питання стосовно відсутності академічно оформлених зносок і посилань, достовірності розлогих і колоритних цитат, у тому числі й із вельми конфіденційних розмов. Особливо такі питання можуть виникнути в контексті цілої «навколосуворовської дискусії», що давно триває в Росії. Що ж, перевіряти достовірність власне фактів чи оскаржувати переконливість непринципових художніх вигадок залишимо фахівцям-історикам, питання про те, «зрадник чи не зрадник» Суворов, взагалі відкинемо як смішне: радянський розвідник, що втік з СРСР, зробив хіба що перший у своїй кар’єрі правильний вчинок. Перейдімо краще до сюжету книжки.


Його основа – гра на нервах між Радянським Союзом і США за часів правління Микити Хрущова. А головний меседж Віктора Суворова приблизно такий: СРСР блефував своїм начебто надпотужним ядерним арсеналом (звідси, до речі, й назва книжки – «Кузькіною матір’ю» назвали радянські конструктори одну з величезних бомб, котру, правда, у випадку війни важко було би непомітно доправити до неба над Америкою) у надії виторгувати виведення американських і союзницький військ щонайменш із Західного Берліну та Західної Німеччини. При цьому насправді радянські озброєння були абсолютно не до порівняння з американськими – тим паче США зі страху тільки прискорювали розроблення нових бомб, ракет і літаків, їх запровадження (бо повірили радянській пропаганді, та й хотіли вірити – в такий спосіб суттєво поповнювалися військові бюджети та «розігрівалась» економіка). Блеф був досить масштабний і ризикований: Радянський Союз практично на пряму погрожував ядерним ударом.


Чому ж пів-Берліна та повоєнна Німеччина, котра ще далеко не сягнула вершин відбудови, стали такими важливими для Хрущова, що він навіть не боявся загрози превентивного нападу «буржуїнів», який розніс би СРСР у пень? Віктор Суворов вважає: радянський лідер прагнув використати Німеччину для подальшої експансії в Європу. Мета якої була – знищити конкурентну суспільну модель, аби радянським громадянам не було з чим порівнювати власний добробут, національні й людські права та інші «характеристики якості життя». Мовляв, за аналогією, якщо поряд є два магазини, і в одному продається купа всього за доступними цінами, а в другому – брудно і пусто, єдиний шанс вижити для другого – підпалити конкурентів.


Чи аж так драматично стояло питання? Суворов аргументує це наростанням після смерті Сталіна по всьому Союзу стихійних народних бунтів і загальним погіршенням економічної ситуації, що тривало аж до появи такого тимчасового знеболювального, як «нафтодолари». Тут ми, зрештою, входимо у сферу «якбитології», до кінця зрозуміти реальність можливого падіння СРСР іще в п’ятдесятих чи шістдесятих сьогодні оцінити тяжко, але насправді чимало експертів погоджуються, що «нафтодолари», закручення гайок та інші рецепти стабілізації часів застою таки були тільки відтягненням неминучого колапсу системи. Так само часто визнається й велика роль у «деморалізації» населення СРСР самої можливості порівнювати життя «тут» і «там», якої заблокувати повністю у світі, що швидко глобалізовувався, не могло ніяке КГБ.


Критика радянського устрою в «Кузькіній матері», до речі, не обмежується питанням його закритості та приреченості. Віктор Суворов занурюється й в ідеологічні основи комунізму. Правда, робить це дещо занадто побутово. Ось яка його логіка: гасло «Від кожного за можливостями, кожному за потребами» втілити фізично неможливо, бо потреби завжди і неминуче перевищуватимуть можливості (хіба що обмежувати потреби штучно і силоміць, але такий комунізм більше нагадує в’язницю). Відтак, робить висновок автор, комунізм може всерйоз пропагувати або дурень, котрий не розуміє очевидних речей, або негідник, котрий обдурює малоосвічених людей.


Перепадало в книжці й персонально активному будівникові комунізму Микиті Хрущову. Суворов не лише не втомлюється нагадувати про його дуже навіть інтенсивну заанґажованість у сталінських репресіях, а й заперечує імідж «доброго дурника», схиляючись до образу злого авантюриста.


Ризикована гра цього авантюриста, зрештою, перестала подобатися верхівці радянських силовиків. Адже неприємні перспективи були все очевиднішими – війна ледь не почалася після початку спорудження Берлінського муру. І ось, розповідає автор, вони обрали полковника Олега Пеньковського як виконавця почесної місії: врятувати світ. Він повинен був передати західним розвідкам інформацію про реальний арсенал і можливості радянської ядерної зброї.


Найдраматичніший момент. Після перших невдалих спроб Пеньковському таки вдається вийти на потрібних людей і переконати їх у правдивості своїх даних. Як наслідок, на момент Карибської кризи Вашингтон уже знав, що Хрущов лише блефує, і це посприяло тому, що ситуація так погідно розв’язалася. А втім, для однієї людини фінал виявився трагічним. Олега Пеньковського, за словами Віктора Суворова, американська розвідка «здала». Що закінчилося розстрілом людини, яка упередила війну.


Дещо на маргінесі «Кузькіної матері» розвивається сюжет про зовсім не гучну, як на сьогодні, історичну постать на ім’я Фрол Козлов. А в ті часи це була друга людина в СРСР, котра була зовсім не від того, щоб стати першою. Саме Козлов, каже Суворов, отримавши сигнал про «зраду» Пеньковського, віддав команду не схопити його, а просто за ним стежити. Мета такої комбінації, вочевидь, була – підсидіти Хрущова, але цього не вийшло, навпаки, Козлов зазнав кар’єрного краху, а заодно й втратив здоров’я від переживань.


Супроводжується книжка досить цікавими різноманітними фотографіями, таблицями та іншим ілюстративним матеріалом. Ну, й звичайно, автобіографією Рєзуна (справжнє прізвище Суворова). Є передмова для українського читача. В ній історик-публіцист згадує своє українське коріння, перебування в Україні, проте, здається, підступається до батьківщини своїх предків дещо нерішуче. Як знати, може, нові українські переклади його книжок та активна реакція читачів посилять ентузіазм колишнього розвідника?...

Капранови презентували «Кузькіну мать»
Автор: Вікторія Канаєва
Джерело: Сіль - молодіжний портал
Дата: 23-11-2012
У середу, 21 листопада в книгарні «Є» брати Капранови презентували нову книгу Віктора Суворова «Кузькіна мать» , у якій детально висвітлені події періоду Карибської кризи. До цього книга була уже представлена у Тернополі та Вінниці, нарешті дійшла і до столиці.


Незважаючи на численні «піратські» переклади, офіційне видання українською мовою було опубліковане у 2012 році. Протягом цього року було здійснено більш як чотири редакції тому, що Капранови навіть через переклад хотіли донести читачу особливий та унікальний стиль автора. «Кузькіна мать» є другою книгою із серії «Не Табачної історії» . Як зазначили брати , вийти на контакт із автором книги виявилось не так уже й просто, адже Віктор Суворов у минулому шпигун і на даний момент переховується у Лондоні.


Сама назва книги є доволі яскравою та здатна привернути до себе увагу читача. Заголовок частково вмістив у себе зміст книги: «Кузькіна мать» – не лише відомий вислів Хрущова, а й назва 50-мільйонної ядерної бомби, яку Радянський Союз підірвав на Новій Землі.


Брати Капранови були вражені від співпраці із Віктором і зазначили, що це лише початок їхньої творчості. У перспективі вони планують домовитись із автором про першочерговий переклад його книжок українською мовою, проте зазначили, що саме ця перспектива залежить від читачів та їхнього сприйняття прочитаного.




...

Розвінчання міфу про Микиту Хрущова
Автор: Олег КОЦАРЕВ
Джерело: Газета "День"
Дата: 21-11-2012
Віктор Суворов. Кузькіна мать. — Київ: Зелений пес, 2012.


Вийшов друком український переклад однієї з останніх книжок історика-публіциста


«Кузькіна мать» — це видання, присвячене драматичним подіям епохи, коли головне крісло в Кремлі посідав Микита Хрущов. Основне, на чому зосереджується Віктор Суворов, — історія «гонки озброєнь» у п’ятдесятих-шістдесятих роках, коли СРСР і США намагалися якнайшвидше розширювати свої потенціали зброї масового знищення. Тут, розповідає історик, виникла цікава колізія: в певний момент США та їхні «загниваючі» капіталістичні союзники радикально випередили радянську військову машину, фактично СРСР у разі ядерного конфлікту був би приречений, але Захід про це не знав. Передусім американські політики, військові, вчені та промисловці вірили пропагандистським реляціям, що Радянський Союз їх цілком випереджає в усіх ракетно-бомбових справах, — он же перший супутник на орбіту вивели, першими людину в космос відправили. Й не просто вірили, а хотіли вірити, адже завдяки цій загрозі, наприклад, можна було організовувати величезні бюджетні вливання в ядерні та інші військові розробки, на цьому багато хто заробляв, гонка озброєнь була, звісно, й непоганим мобілізаційним чинником у суспільстві.


Серйозне ставлення Заходу до радянської пропаганди насправді ставило в складну ситуацію сам Радянський Союз. Суворов твердить, що постійні провокації екстравагантного Хрущова будь-якої миті могли закінчитися смертоносним ударом по одній шостій Землі. Хрущов проводив нові гучні випробування бомби шалених розмірів та шаленої руйнівної сили, робив агресивні заяви, підводив свої війська до небезпечних меж у розділеному Берліні, в односторонньому порядку збудував Мур. На думку Суворова, мета цих ігор була одна: змусити Захід піти з Німеччини (бо, мовляв, співіснування із заможною та демократичною країною руйнувало комуністичну систему, вона могла би вижити лише в тому разі, якби громадяни не мали з чим порівнювати своє життя). Але залишався великий ризик того, що після чергового вибрику СРСР Америка розпочала б війну, котра могла плачевно скінчилася, як мінімум, для Рад, а може, й для цілої планети. Саме в такому контексті Суворов розглядає й Карибську кризу — передислокацію на Кубу радянської ядерної зброї. Автор переконаний: реальна небезпека для США та бойова ефективність від цієї ризикової операції була близька до нуля, але Хрущов планував виторгувати за виведення зброї з Куби Західну Німеччину або хоча б Західний Берлін.


Отож Хрущов у «Кузькіній матері» постає не дурнуватим добряком, а агресивним і безжальним авантюристом. За словами Суворова, поступово Хрущов переповнив чашу терпіння навіть радянського військового керівництва. Усвідомлюючи реальну небезпеку нищівного ядерного конфлікту, вони вирішили таємно попередити Захід про блеф власного головнокомандувача. Розповідь про цю операцію та її наслідки й є головним сюжетом книжки.


«Кузькіна мать», звісно, приречена на значно менший ефект сенсаційності, ніж, наприклад, «Криголам». За часи холодної війни розвідникові-перебіжчику Володимирові Різуну, який почав писати під псевдонімом Віктор Суворов, було легше шокувати своїх читачів, бо тоді навколо історії СРСР панував інформаційний вакуум, а отже, концепція, за якою Сталін перший готувався напасти на Гітлера, справляла надзвичайно сильне враження. Сьогодні, ясна річ, Хрущов уже не є аж такою таємничою постаттю (хоча й деміфологізовувати тут є що), інформації про Карибську кризу теж достатньо. І все ж Суворов і далі успішно демонструє читачам своє вміння робити нестандартні висновки зі стандартних фактів, а також звертати увагу на факти малопомітні. У чому він також вірний собі — то це в несихльності до послідовних і регулярних посилань на джерела. Що не посилює переконливості його концепцій (зрештою, часом можна поставити під сумнів і власне умовиводи, які навіть грунтуються на безсумнівних засновках). Хоча додає органічності художньо-публіцистичному стилю викладу — надзвичайно жвавому, веселому й іронічному письму, досить успішно перекладеному українською (ім’я перекладача, щоправда, в книжці чомусь не вказане).


До історії про ракети і бомби Віктор Суворов умонтував також свою нищівну критику не лише радянської влади, а й комуністичної ідеї як такої. Він переконаний: усерйоз пропагувати комунізм може або дурень, або брехун, бо втілення його в життя неможливе. Критика ця досить емоційна та, сказати б, побутова, але логічно струнка.


А ще один бонус видання — автобіографія Суворова-Різуна. Вона, безперечно, викликає інтерес, особливо у світлі дискусій навколо постаті Суворова в російській історичній науці та публіцистиці. Є тут і окрема передмова для українського читача. Останньому вона, можливо, трохи компенсує брак окремого українського контексту в книжках Суворова.



...