Пошук






Преса про нас
Преса про книжки
Наукова бібліотека про «Щоденник моєї секретарки»
Автор: Наукова бібліотека
Джерело: ТНПУ ім. Володимира Гнатюка
Дата: 10-05-2012
Брати Капранови «Щоденник моєї секретарки» - К.: Зелений пес, 2011. - 400 с.


«Щоденник моєї секретарки» — це доволі провокаційний роман про українські бізнес, політику та особливості сексу. Фабула проста: жив собі український «крутелик», крутився в політиці, застав революційні реалії 2004 року… І була в нього дружина-телезірка, син-підліток і коханка-заступниця, котра не любила його секретарок.


«Щоденник моєї секретарки» Братів Капранових містить оповідки про життя українських кулуарів влади. Щось подібне, але з меншим почуттям гумору, писала Олена Трегубова в «Байках кремлевского диггера». В братів Капранових персонажі не вигадані, але заховані під масками інших імен.


Брати Капранови написали роман на межі політкоректності. Можливо, це справді нетерпимість? А може це лише іронія? Читайте і розбирайтеся самі. «Щоденник моєї секретарки» можна вважати тестом на почуття гумору....

Українська культура: 20 років незалежності
Автор: Наталя ДМИТРЕНКО
Джерело: Україна молода
Дата: 23-08-2011
Якщо вірити соціологічним опитуванням, до святкування найбільшого державного свята — дня народження нашої незалежної країни — українці наближаються зі скептичним настроєм. Теза «втрачено більше, ніж здобуто» проходить червоною лінією при обговореннi будь–якої сфери діяльності. Як і твердження «не завдяки, а всупереч», що досить часто зустрічається у відповідях на опитування, яке відділ культури «України молодої» провів серед професіоналів, що творять у культурному просторі нашої держави. Щоб не здаватися на поталу вже зовсім занепадницьким настроям (адже попри незадовільний стан у галузі загалом, нація все ж створювала і далі створює свою літературу, кіно, театр, музику, арт), ми запропонували експертам відповісти на два запитання:


1. Які здобутки у цій галузі ви можете перерахувати?


2. Які хороші ініціативи (ідеї, законопроекти), що стосуються цього простору, були озвучені протягом останніх 20 років, але не отримали практичного втілення?


Дмитро і Віталій Капранови, письменники, директори видавництва «Зелений пес»


1. Сьогодні можна констатувати, що українська література існує, існують навіть національні бестселери, які не поступаються за накладами іноземним книжкам, що продаються в Україні. Проте до 1997 року через падіння видавничого ринку фактично зник літературний процес, і коли із прийняттям пільги з ПДВ відновилося видання книжок, література почалася мало не з нуля. 1998 року в Україні існувало лише 600 назв книжок, виданих українською мовою — дитячих та дорослих, художніх та публіцистичних, у тому числі і виданих на початку 1990–х. Сьогодні навіть у складних кризових умовах за рік видається майже 20 тисяч назв, з яких 60—70% — українською. Звісно, це мало порівняно з нормальними країнами, де за рік видається не менше 100 тисяч назв.


Отже, за 20 років українська радянська література вмерла, а нова українська література народилася, стала чинником громадського розвитку, письменники стали персонами інформаційного поля, до них прислухаються, цитують. Книжка навіть пробилася на новинні стрічки — рідко, але про українську літературу пишуть газети, говорять по радіо і телебаченню.


2. Останні десять років українська книжка бореться за виживання в умовах безконтрольного імпорту з Росії. Одночасно нам постійно стріляє в спину влада — наприклад, коли 2004–го обклали нас ПДВ, як наслідок, півроку галузь практично стояла. Потім був бюджет–2006, коли почалося масове знищення книгарень. Минулого року знову була спроба обкласти книжку ПДВ — тепер уже через Податковий кодекс.


Єдина спроба владних ініціатив розвитку національного щодо книговидання була за часів прем’єрства Юрія Єханурова. Він зумів відновити закупівлю книжок для бібліотек державним коштом. А віце–прем’єр В’ячеслав Кириленко навіть підготував постанову, яка передбачала поступове скорочення імпорту книжок і перенесення видавництва до України. Найголовніше — що він це зробив разом із видавцями. Проте до підписання не дійшло....

«Кобзар» між «hard» і «soft»
Автор: Д. ЛЮЦЕДАРСЬКИЙ
Джерело: Українська літературна газета
Дата: 13-05-2011
«Кобзар 2000» братів Капранових – доволі цікава, часом епатажна форма переосмислення й новітньої рецепції Шевченка в ХХІ столітті. Ця книжка видається чудовим матеріалом для компаративістського аналізу, оскільки є формою відображення текстів класичних у проекції на ХХІ століття. По-друге, «Кобзар 2000» – книжка, що писалася протягом кількох років, а отже, мала кілька редакцій (остання опублікована – 2010 року).


«ВЕЛИКИЙ ЛОХ»: НАУКА ВІД КАПРАНОВИХ


Сам по собі проект книжки, що час від часу дописується і доповнюється, вельми цікавий із компаративістичної площини. Він показує еволюцію письменницьких смаків, зміну в стилі, а також зміну самої соціокультурної ситуації. Так, у оповідці «Кавказ» знаходить відображення і сюжет помаранчевої революції. В останній «редакції» «Кобзаря» братів Капранових додалося чотири твори: «Якби ви знали, паничі», «Кавказ», «І мертвим, і живим», «Молитва». По-третє, композиційно це видання існує у двох паралельних вимірах (узагалі книжка у своїй основі має за провідний принцип дзеркальності, двійництва, вираженого на різних рівнях: сюжетному, психологічному, композиційному): «Soft» (для читачок) і «Hard» (для мужніх читачів).


НОВІТНІЙ «КОБЗАР»: ТРОХИ ВІД ПОСТМОДЕРНІЗМУ, ДЕЩО - ВІД МАСОВО ЧИТВА


Хтось може заперечити і одразу сказати, мовляв, від Тараса Шевченка в цій книжці залишилися тільки попсові назви творів (і то часом гротесково чи іронічно перелицьовані), узяті за основу для назв розділів у частинах «Soft» і «Hard» («Сон», «Гайдамака», «Варнак», «Розрита могила», «Кавказ» тощо). Проте дозволю припустити, що це не зовсім так. «Кобзар 2000» братів Капранових – безперечно, можна прочитати як форму художнього обігравання, як перелицювання і шарж.


Книжка вартує уваги. Насамперед, із психологічної точки зору. Опус братів Капранових – це неореалізм за стильовим визначенням. Можливо, хтось дорікне і зверне увагу на численні міфологічні образи, фольклорні сюжети, наявні в книжці. Це так. Зрештою, це природно, оскільки за претекст узято саме Шевченка, творчість якого виростає з фольклорних первнів. «Кобзар 2000» виростає з магічного реалізму, осмисленого в українській традиції. І в середовищі ХХІ століття існують мавки, вовкулаки та потерчата. Отже, людська свідомість аніскільки не змінилася, порівняно з шевченківським часом. Але, як на мене, в цій книжці найцікавішою постає психологія людини третього тисячоліття. Психологічна ситуація в ХХІ столітті видається центральним предметом письменницької уваги, автори звертаються до аналізу «усередненої» масової свідомості, показуючи її темні місця.


Сама по собі спроба переосмислення «Кобзаря» видається цікавою і перспективною. Такі книжки потрібні, тим більше, вони виставляють перед людиною двоїсту систему дзеркал. Попри всю зниженість риторики новітніх Шевченків (братів Капранових), їхня книжка прагне змалювати широкий психологічний зріз нинішнього суспільства, хворого на меркантильність, споживацтво, просто хворого через інформаційну засмиканість і перевтому, хворого на психоз і національну забудькуватість. Це суспільство, яке ось-ось може відірватися від своїх коренів, від фольклорних традицій.


Інтелект не може бути формою пізнання дійсності в книжці Капранових, бо інтелект обмежений. Там, де працює тільки розум, виникають, як у Бароко, численні непорозуміння та конфлікти. Бо світ більший за раціональну складову людського мислення. Герої Капранових у кожній оповідці на цьому наголошують. Розум програє, магія – всесильна. Але для магії потрібне не раціо, а віра, готовність зустріти чудо. І герої в «Кобзарі 2000» мають пройти ініціацію, аби стати готовими для такої зустрічі. Мольфарство, як видається після прочитання книжки, не занепало. Мольфари живуть своїм життям, тільки в нього все менше дотикових із магістральною лінією цивілізаційного розвитку (представленого як великий бізнес-ринок або ж божевільня). Цивілізація в книжці Капранових існує за схематичними розрахунками збагачення, комерційної наживи, сексуальних потягів. Люди в цьому світі поступово з’їдають одне одного й себе заразом. Українська цивілізація потопає в пиятиках, сім’ї розпадаються через втрату морально-етичного кодексу в суспільстві. Світом правлять юристи, які мають зовсім інше «звичаєве право».


В «Кобзарі 2000» наскрізною є лінія порятунку українського світу, хоч вона і вимальовується через художній підтекст. Людство не виживе без повернення до праоснов. Хоча, звичайно, гоніння за поганством у книжці також висміюється, як і все, що є штучним, надривним. Воля природна. Віра – автентична. А от теперішній світ звироднілий, це світ бізнесюків і політиків.


ЯК ВРЯТУВАТИ УКРАЇНУ? РЕЦЕПТ ВІД БРАТІВ


Книжка написана у вельми спокійному стилі, читається вона неквапно, але, поринаючи в текст, навіть і не хочеш кудись поспішати. Порятунок українського світу брати Капранови, принаймні їхні оповідачі, вбачають у поверненні до всього українського.





...

"Кобзар 2000" Капранових – непоганий привід ще раз поговорити про український масліт
Автор: Олег Коцарев
Джерело: УНІАН
Дата: 20-04-2011
Нещодавнє перевидання книжки з химерною назвою "Кобзар 2000" відомих письменників братів Капранових можна вважати непоганим приводом іще раз поговорити про українську масову літературу.


2010-2011 роки взагалі багато хто вважає поворотними в сенсі книжкової масовості – дуже вже очевидний ажіотаж викликало чимало новинок. Точніше сказати, з одного боку відчутно зменшилися видавничі темпи й кількості, але те, що таки вдалося надрукувати, привернуло набагато більше читацького інтересу.


Видання багато в чому концентрує в собі загальні риси українського масліту.


Короткий лірично-термінологічний відступ. Поняття „масова література” в українському контексті важко назвати чітко означеним, щораз, залежно від настроїв авторів воно трохи модифікується як в оцінковому пафосі, так і в змістовній частині. Особисто я тут і зараз під словами „масова література”, або „масліт”, маю на увазі такі тексти, в котрих акцентована не форма, а сюжет твору, який виписаний чітко, виразно, його прості зрозумілі колізії покликані передусім тримати увагу читача, а вже потім надавати йому якесь естетичне задоволення.


Зізнаюся: книжку „Кобзар 2000” я брав до рук з легким упередженням. Але мої побоювання стосовно якості тексту виявилися даремними. Брати Капранови написали цілком якісні та цікаві оповідки в романтичному дусі. Властиво, вони поєднали сьогоднішню буденність із містичними архетипічними сюжетами – про відьом, диявола, привидів, вовкулак та інших їхніх товаришів. Тож якщо ви полюбляєте подібну містику – книжка вам абсолютно підійде.


Важливо, що Капрановим вистачає почуття смаку в сполученні романтичного і побутового, тож оповідання не перетворюються на „пародії на раннього Гоголя”. Натомість вони демонструють, що потойбічні теми вічно цікавитимуть людину, незалежно від антуражу, в якому вони житимуть і різновиду нічного транспорту, яким їхатимуть через ліс.


Наша сьогоднішня реальність взагалі непогане тло для містики. З одного боку – купа постіндустріальних руїн, бідність, темнота, з другого – жвавий розвиток окремих сфер життя і прошарків населення. Панування песимістичного скепсису і водночас надзвичайна популярність сект, цілителів, „контактерів”. Гріх не скористатися! Тож і вовкулаки в Капранових лазять біля зачовганих електричок, а чарівні непередбачувані ворожки працюють у центрах нетрадиційної медицини.


Ще одна характерна ментальна особливість „Кобзаря 2000” – патріархальність цієї книги. Вона зображує дуже підкреслено, а то й перебільшено маскулінний світ. Персонажі-чоловіки неодмінно претендують на роль героїв-коханців, жінки, хоч сильні, хоч слабкі, хоч самодостатні, хоч навпаки – завжди виконують у той чи інший спосіб розважальну роль подразника. Неминуче патріархально-стереотипний і набір „аксесуарів” – горілка на природі, великий автомобіль, дорогі сигарети, хороше кафе тощо.


Жваве письмо, прозорий і приємний стиль, сюжети, в яких авторам навіть вдається уникати самоповторів, а також оцей згаданий „ідеалізований” патріархальний світ – усе це очевидно сприяє читабельності книжки, масовості в хорошому розумінні. Такі оповідання просто ідеальні для доволі широкої категорії читачів.


Одне тільки питання. Чи захочуть такі читачі купувати величезну книжку розміром з „Улісса”? І чи не відлякає їх назва „Кобзар 2000”, котра, по-перше, не несе ніякої інформації, а по-друге, не надто відповідає змісту (цитатами з „Кобзаря” є назви оповідань, але чи цього досить, особливо в очах читача, котрий навряд чи дуже схильний шукати грайливих алюзій, а скоріше – чітких і гармонійних смислових зв’язків)?


Саме тут я і бачу, як у краплі води, втілення однієї з голових тенденцій української масової, гостросюжетної і т.п. літератури. Наші письменники вкотре показують, що вони пречудово здатні написати цікавий, інтригуючий, чіткий твір, котрий хочеться швидко „проковтнути”. Але так само вкотре дивують способи подачі цих творів, їхні назви, оформлення, піар. А саме ці речі переводять масовість якісну в кількісну....

Бути кобзарем-2000
Автор: Мирослава Крат
Джерело: Друг Читача
Дата: 27-09-2010
Наважившись випустити у світ книгу під назвою «Кобзар-2000», Брати Капранови, здавалося, посягнули на святе. Але це посягання виявилося виявом поваги, по-перше, до Тараса Григоровича, а по-друге, до загадкового українського світосприйняття, для якого ніколи не було байдужим потаємне, містичне, потойбічне. Чи віриться в капранівських русалок, відьом, упирів та вовкулаків? Так, віриться. Авторам вдалося так переконливо «вписати» їх у сучасний світ, що тут відступить навіть найбільший скептик. Адже в цьому й полягає мистецтво кобзаря – тримати слухачів (або читачів) у напрузі, вести оповідь так, аби не можна було від неї відірватися. Зрештою – здивувати. І, зробивши паузу, сховавши в торбу кучеряву фантазію та поетичний флер, артикулювати важливі й часом дражливі речі; нічого не вигадуючи, спонукати задуматися про той вимір реальності, з яким ми стикаємося щодень.


Густо заселений містикою «Кобзар-2000» поповнився 2008 року «Новими розділами», котрі, як на мене, стали своєрідним полуденним інтермецо, перепочинком після сутінкового світу «Перебенді», «Варнака», «Причинної» чи «Розритої могили». Схоже, Брати почали рухатися в напрямку від темного до світлого, від важкого до легкого, продовжуючи лінію ліричних «Немирівни», «Мар’яни-черниці», «Наймита», «Неофіта», «Долі».


Кобзаріана Братів Капранових розростається й доповнюється. Цьогоріч під однією обкладинкою зібралися «Кобзар-2000», його нові та найновіші розділи, в яких, зізнаюся, мені було важко впізнати авторів розділів перших. Не подумайте, що Брати за десять років стали писати гірше – вони стали писати по-іншому: змінився не сам письменницький стиль, а акценти. «І мертвим, і живим…», «Кавказ», «Якби ви знали, паничі» та «Молитва» – це чотири оповіді з майже інфернального буття України. Й це інферно проявляється не в пануванні потойбічного, а в поцейбічних похмурих проявах нашої щоденності.

Один за одним відходять у небуття прозаїки та поети, художники та філософи – як пішов Юрко Покальчук, залишивши безіменного оповідача з «Молитви» в німих роздумах. Ламаються в сиротинцях долі викинутих у жорстокий світ дітей, як доля Тарасика з «І мертвим, і живим…». А ми, навіть за великого бажання, часто не можемо їм допомогти, безсило спостерігаючи, як пропадають маленькі душі й тіла.


Схоже, Братів Капранових допекла така Україна. Чи то концентрація оцього «реального інферно» стала аж завеликою, аби не проступити в рядках, написаних навіть найзатятішим оптимістом. На крадені кошти хтось будує стадіони. А хтось – храми, аби забезпечити собі затишне місце в раю. «Шиються» карні справи. Випивається кров з українських дівчат. Мерці ставлять підписи у виборчих бюлетенях. «І нема тому почину, і краю немає»? Певно, є. Принаймні якщо закрити «hard-версію» «Кобзаря-2000» і перейти до «soft-версії»....