Пошук






Преса про нас
Преса про наших авторів
Катерина Хінкулова: «У Лондоні багато таких, як Вєрка Сердючка»
Автор: 
Джерело: Сумно.com
Дата: 14-04-2008
Письменниця Катерина Хінкулова вже десять років живе у Лондоні. Працює продюсером української служби Бі-Бі-Сі. Незабаром у київському видавництві «Зелений Пес» вийде її другий роман. Більш класичним за формою, ніж «36 пісень про життя», і без ухилів у бік автобіографічності.


– На що витратили гонорар від дебютної книги? - Здається, розійшовся у Києві на алкогольні напої.


– Чим Київ відрізняється від Лондона?

– Це дуже різні міста. Київ – великий, але географічно все зосереджено на малій території. У столиці Британії менше машин, майже немає заторів – аби в’їхати у центр міста, треба платити.


– Стандарти журналістики в Україні і Британії сильно відрізняються?

– Кардинально! У Києві все перебуває у зародковому стані: і сама політика, і, відповідно, преса. У Британії на громадське обговорення виноситься набагато більший спектр питань.


– А які відмінності у видавничому бізнесі?

– У мене є кілька знайомих англійських письменників. В Україні автор напряму може звернутися до видавництва. А британські видавництва не приймають книги від людей «з вулиці» – потрібен літературний агент. Коли видам ще кілька книжок в Україні, спробую зробити це і в Британії. Загалом, рівень освіченості українців дуже високий. Серед британців зустрічаються люди, які взагалі ніколи книжок не читали....

Сергій Пантюк: Толстой мене кумарить
Автор: Мирослава Крат
Джерело: Друг Читача
Дата: 14-03-2008
"Його Всеп’янійшесво Сліва” відомий небагатьом. Зате багатьом добре відомий український письменник Сергій Пантюк. Він автор кількох поетичних збірок, тісно причетний до бардівського руху, організатор літературного фестивалю “Під знаком Водолія”. А ще учасник “Революції на граніті” та громадський діяч. А ще Сергій Пантюк відкрив видавництво, в якому минулого року побачив світ його перший роман “Сім днів і вузол смерті”. - Пане Сергію, якими були ваші «входини» в літературу?

- Загалом, я досі не впевнений, чи я там є. А якщо серйозно - я людина, що все життя прагне якусь свою думку, якусь частину своєї душі засобом того, що дав Бог, тобто писанням, донести до інших. Не знаю, література це чи ні. Але я радий, що люди читають і реагують. Вважаю, що перший літературний досвід здобув десь у три-чотири роки. Моя прабабуся співала багато пісень, зокрема «Їхали козаки із Дону додому». Ця пісня мене вразила. Я думав: «Що це за негідники, навіщо вони спалили бідну Галю…» - і придумав позитивну версію пісні, з хепі-ендом. Слів не пам’ятаю, але сенс був таким: козаки поїхали далі, а Галя пішла додому.

- Ви автор кількох поетичних збірок. А тепер от з’явився ваш роман. Як відбувся перехід від поезії до прози?

- Переходу як такого не було. Я завжди прагнув писати щось прозове. Це було мені цікаво. Але я не можу просто писати - а лише тоді, коли вимучить і рвоне. Тому я завжди писав короткі форми. Протягом життя опублікував близько десяти новелок. Взірцем у побудові художнього твору для мене завжди був Висоцький. Мені подобалось, коли герої не просто живуть, а потрапляють у такі ситуації, що людина виявляє зовсім інші риси: або добрі, або погані. Можна сказати, граничні ситуації, Коли людина ходить по лезу. Хоча це не обов’язково має бути війна. Пам’ятаю, колись у студентські роки, написав новелу про голод. І мене тоді “розбирали”. Писав і гуморески, і багато чого ще, але не вважав це серйозним. От вірші для мене завжди були чимось особливим. Я вважав, що серйозну прозу треба писати після сорока. Але трохи не дотримав слова, і свій роман закінчив десь у років 38-39....

Катерина Хінкулова. 36 пісень про життя.
Автор: Наталка Сняданко
Джерело: Львівська газета
Дата: 03-03-2008
Серія, в якій вийшла дебютна книга журналістки ВВС Катерини Хінкулової, називається “Майбутні класики”.


Це звучить дещо претензійно, але саме видання приємно вражає. Насамперед стилем – легким і вишуканим, злегка сентиментальним, дуже жіночим, але без зайвого кокетства. Традиційно перша книга письменника мусить бути про дитинство та порахунки з минулим – батьками, країною, друзями. Героїні “36 пісень про життя” – юні київські студентки – двадцятирічними вирушають до Англії на пошуки емігрантського щастя. Вони впевнені в собі, розкуті та сучасні, а одна вже навіть має сина. Вони знайомі зі самого дитинства – кількарічна оповідачка стає свідком того, як у матері Тані (як зватимуть її найкращу подругу) відходять води. Не розлучаються вони й за кордоном – живуть разом, перебиваються випадковими заробітками та завдяки допомозі добрих людей.


Але життя вродливої й енергійної Тані несподівано обривається в автомобільній катастрофі. Й упродовж усього “роману в оповіданнях, фрагментах і спогадах” відбувається прокручування епізодів від цієї миті до найрізноманітніших інших моментів із минулого. “Можливо, від життя завжди залишаються самі лише спогади”, – такою є теза авторки, і власне такою уривчастою, без хронології та видимого сюжету є сама оповідь. Більшість із цих спогадів доволі поетичні та переконливі, деякі трішки надумані, акцентовано “романні” та виглядають у тканині твору штучно, але, мабуть, це зроблено свідомо, в намаганні переконати читача, що “це не автобіографія”, як іще раз, про всяк випадок, зазначено в післямові.

Попри несюжетність, прозу Катерини Хінкулової надзвичайно легко та приємно читати, відчутно потенціал авторки, її вміння зацікавити найширшу аудиторію читачів. Знахідкою є й “саундтрек” до книги, в якому під прочитання кожного розділу рекомендовано слухати конкретну пісню, щоб посилювати настрій, який створює авторка. Як випливає із читацьких реакцій, зібраних у післямові, це виправдовує себе....

«36 пісень про життя» Катерини Хінкулової – ЦЕ...
Автор: 
Джерело: Сумно.com
Дата: 02-02-2007
Рожева обгортка з Катериною Хінкуловою на передньому плані, жовтуваті сторінки, на яких, за словами братів Капранових, – «найкраще, що було в українській жіночій літературі за останні сто років». Найкраще? Мабуть, нехай кожен сам, прочитавши «36 пісень про життя», зробить для себе висновки.


«36 пісень про життя» Катерини Хінкулової – ЦЕ...

...легко, повітряно, просто, часом банально, дуже часто – правдиво, відверто, щиро, гладенько, водночас – рельєфно. Глибоке занурення в життя і раптове стрімке підняття на поверхню, поверхнево, іноді сміливо, іноді - вдавано скуто, іноді легко… Надзвичайно ЛЕГКО. Це коли ти спокійний, коли ти кружляєш у прозорому осінньому повітрі, коли ти безтурботний і вітер так само безтурботно тобою грається, а тобі приємно, а ти ні про що не думаєш, а ти літаєш... ти... тобі добре...


«36 пісень про життя» Катерини Хінкулової – ЦЕ...

...розслаблююча проза (чи то пак – не напружуюча?), проза для тих, хто стомився від постмодерного мізкойобства, часто пустого, часто беззмістовного і ще частіше – відверто графоманського (я люблю постмодернізм). Сьогодні можна написати: «Стіл. Небо. Річка», – і заявити – це постмодернізм, шукайте тут прихованих змістів і підтекстів (я люблю постмодернізм). Так от, «36 пісень...», мабуть, варто читати тим, хто від подібних шукань вже стомився, чи ними об'ївся. Або тим, хто ними ніколи й не займався, або... будь-кому... бо це просто розслаблююча проза (я люблю постмодернізм; Хінкулова – це НЕ постмодернізм?)


Герої виписані РеЛьЄфНо. А молодим письменникам, зазвичай, дуже рідко вдається створити цей «рельєф» – зазвичай їхні герої клоновано-однакові, зазвичай вони мають ОДИН характер, який розбитий на частинки і ці частинки розкидані по псевдодушах псевдогероїв. В результаті – герої не самостійні, їхні душі несамостійні, всі вони пов’язані і зв’язані одним ланцюгом. У Хінкулової цей ланцюг відсутній. Її герої – самодостатні особи. Її герої іноді здаються дуже реальними. Її герої викликають емоції....

Хінкулова описала кохання із транссексуалом
Автор: Валентина ОЛІЙНИК
Джерело: Gazeta.ua
Дата: 27-12-2006
Перший роман ”36 пісень про життя” Катерини Хінкулової, 33 роки, вийшов у серії ”Майбутні класики” видавництва ”Зелений пес”.


— Це перший зразок сучасної дорослої літератури, — каже видавець Дмитро Капранов. — Без агітації і надриву. Без дрібної філософії та юнацьких прищів. Просто життя і кохання.


У книжці йдеться про двох подруг-українок, які поїхали до британської столиці — Лондона. В одному з епізодів героїня гуляє з маленьким сином Боліком. На лондонському мосту зустрічає жінку в білій перуці із нафарбованими губами. І кохається з нею на очах у дитини. Потім ця жінка виявилася чоловіком — транссексуалом. ”Ми кохалися, — із захопленням каже героїня, — як кролики, як жаби чи гусінь, а може, метелики”.


— Катя переслала мені книжку по Інтернету, — каже вокаліст ”ТНМК” Фоззі. — Я її просто ковтав. Сидів перед монітором комп’ютера цілу добу. Книжка Хінкулової мені чимось схожа на твори єврея Ефраїма Севели та грузинського письменника Фазіля Іскандера.


...

<< Попередня  1  ...  68  69  70  71  72  
73
  74  Наступна >>