Пошук






Преса про нас
Преса про наших авторів
Лілія Мусіхіна: Деякі книги неможливо «ковтати», ними варто смакувати, як дорогим вистояним вином
Автор: 
Джерело: Буквоїд
Дата: 12-10-2012
На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає етнолог та фольклорист Лілія Мусіхіна.


- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Читала завжди багато. Змалку за це отримувала від батьків «на горіхи». Особливо діставала від мами, яка люто ненавиділа гору книжок на тумбі біля мого ліжка. Вона завжди дивувалась: як можна одночасно читати 10-20 книжок? Ситуація з роками не змінилась. Зараз живу точнісінько так само. Ті, хто вперше потрапляють до нас додому, зазвичай називають нашу квартиру хатою-читальнею. Книги скрізь.

Читання диференціюю дуже чітко: те, що «для розуму» і те, що «для серця». Перше дарує мені інтелектуальну насолоду, дозволяє знайти відповіді на якісь питання. Це схоже на приватний курс лекцій чи консультацію у людини, думці якої особливо довіряю. Зараз читаю Леві-Брюля «Надприродне у первісному мисленні». Дивно, але відповіді лише народжують нові питання. Таке читання - це наркотик, з якого, мабуть, просто не можливо «злізти». Перед тим був Б. Маліновський, Е. Дюркгайм, М. Гімбутас, А. Топорков, апокрифи, «Стоглав», збірники замовлянь, середньовічні травники… і ще десятки, може, і сотні… Такі книги неможливо «ковтати», ними варто смакувати, як дорогим вистояним вином, їх потрібно аналізувати. З ними потрібно жити. Інакше не варто й відкривати. Це – таємниці, це – приватні розмови на кухні, суперечки і нічні дзвінки: «Спиш? А я тут оце саме подумала…». Як тільки це терплять мої близькі і друзі?.. З цими книгами я засиджуюсь часом до ранку. Це через них у них часом вигляд, як у героїні Лесиного вірша про перелесника.

Є й інше читання. Це – літературне «гурманство». Це мій відпочинок і моя радість. Це те, що дає відчути живе тріпотіння душі… Втомилась читати відверто погані речі, тому, коли випадає нагода просто почитати, беру класику. Обожнюю Чехова. Що тут сказати? Геній!.. Я так не зможу ніколи. З поетів люблю Забужко і Білоцерківець. Реву з Симоненком. Справжній. Чесний з собою. Живий.


- Як обираєте книжки для читання?

- Серцем і розумом. Я не знаю як інакше. Часом, звісно, проколююсь – купую книжку, а потім виявляється, що цікавою була лише назва. Автор просто використав інтерес читачів до теми. Хіба він не розуміє, що через його пустопорожню писану загинув якийсь лісок? Якщо писати погано або «порожньо» – краще не писати взагалі.


- Що можете порадити для читання іншим?

- Все залежить від читача. Те, що життєво необхідно мені, може бути абсолютно зайвим у вашій бібліотеці. Слухайте себе. Будьте собою. Робіть тільки те, що зможете робити краще за інших. Або те, за що більше ніхто не візьметься, окрім вас. Навіть якщо усім здаватиметься, що це нікому не потрібно.



...

Дегустація книжки "Неприємності замовляли?". Смачного!
Автор: Зелений Пес
Джерело: greenpes.com
Дата: 09-10-2012
Тетяна Парнюк. Неприємності замовляли?; Учениця знахарки. – К. : Зелений пес, 2012. – 456 с. – (Серія «Зоряний гість»).


Під однією палітуркою зібралися дві повісті письменниці – «Неприємності замовляли?» та «Учениця знахарки». Це книжка для найбільш складної аудиторії – підлітків. Тут є все, чого не можуть дати комп’ютерні ігри, – щира емоція, співпереживання, правдивий український світ та героїні, які запросто можуть сидіти за однією партою з читачем. Уперше дорослу книжку для підлітків видавництво «Зелений пес» презентувало на Форумі видавців. Зараз же чудова нагода спробувати цю книжку на смак тим, хто не був на презентації у Львові. Для всіх, хто поважає справжні пригоди, – наша сьогоднішня дегустація.


Нінка залізла з ногами в крісло на кухні й почала свою розповідь.

– Ксюхо, ти ж знаєш, мій прадід, окрім того, що він – предок знаменитої Ніни Храмової, був і сам по собі відомий археолог. Здається, щось таке я тобі розповідала.

Ксеня очікувала довгої розмови, тому замісила тісто.

– Можливо. Я не зовсім добре пам’ятаю те, в чому немає логіки та певної закономірності.

– Від тієї логіки тобі голова скоро репне, – кинула шпильку гостра на язик подруга. «І що б я без неї робила?.. – думала Ксеня, здіймаючи борошняні торнадо в макітрі. – Але ж треба відповісти їй гідно!»

– А в тебе в голові саме сміття, якийсь інформаційний хаос. От мені достатньо задати початкові умови, і я виведу тобі логічний результат на основі знань про закономірності.

– Ой, налякала! Ну, добре, даю тобі початкову подію: один чудовий чорний пес серйозно зацікавився вмістом шухляди твого письмового столу. Передбач наслідки.

– Що?! – Ксеня зірвалася з місця. – Ось тобі наслідки: цього собаку та його господарку я вижену геть! Скільки попереджала, тримай свого Духа біля себе! Він мені вже упікся!

Нінка тим часом продовжила розповідь.


– Так-от. Сподіваюсь, ти знаєш, що Київ періоду X–XІІІ століть був дуже розвиненим містом. Я могла би прочитати тобі лекцію про художні ремесла того часу. Тільки не кривися так. Це буде цікаво навіть тобі. Київські майстри вжиткового мистецтва досягли неабияких вершин у виготовленні золотих і срібних виробів. Медальйони і колти, хрести та намиста, коштовні палітурки книжок – ну, там багато всього. Коротше, київські ювеліри, пройшовши школу грецьких майстрів, виготовляли такі прикраси – тобі й не снилося. Так, дві княжі діадеми, що дійшли до нас, – одна з деісусним чином, а друга із зображенням Олександра Македонського, – це справжні шедеври.

Я ще не все сказала, а в тебе вже, бачу, блищать оченята. Таки залишилося в тобі щось жіноче. Ой, там така краса – філігрань, скань, зернь… Але не забиватиму тобі твоєї логічної голови. Гадаю, якщо на тебе начепити якісь там золоті лунниці або колти, навіть ти б зробилася красунею…

Подруга говорила із запалом, – і Ксеню пройняло. Для наочності Нінка дістала альбом давньоруських прикрас і показувала подрузі, як виглядає все це диво. Ксеня задивилася і вже подумки приміряла на себе прикраси.

– О, яка краса! – тикала пальцями Ксеня, уже не приховуючи захвату.

– А це скань. Із золотої дротинки закручували ось такі намистини і з’єднували їх тоненькими місточками.

– А цей обруч якраз пасує до моєї сірої сукні.

– Маєш смак, нічого не скажеш! Це литий наруч, техніка черні, коротше, вершина давньоруського художнього мистецтва.

– Слухай-но, що за химери на цьому обручі? Хрещена Русь – а тут якесь язичництво?

– А ти не така дурна, якою здаєшся. Думаєш, охрестили Русь – і люди відразу відмовилися від своєї споконвічної віри у богів і духів сонця, води, усіляких там мавок, водяників та домовиків? Ти, Ксенечко, і не уявляєш, скільки в тобі, у мені, в усіх нас сидить цього язичництва.


Ксеня тільки-но розтулила рота, аби заперечити свою віру в будь-що з того, чого вона не може науково перевірити, як побачила на наступній сторінці щось дивовижне. Наруч фантастичної краси ніби поділений на три частини, і на кожній – химерні звірі та птахи, чиї хвости переплелися уквітчаним гіллям.

У неї забило дух. І Нінка це помітила.

– Що, задивилася на моїх улюблених драконів і симарглів?

– Си… чого?

– Та були такі міфічні симаргли, а ще грифони та сирини. Дивімося далі.

Але перегорнути сторінку Ксеня їй не дала. Дивовижна сила неначе прикувала дівчину до цього

срібного наруча, і це було сильніше за неї. Хіба Ксеня могла тоді знати, в безодню яких пригод вони поринуть лише тому, що в жіночій сутності закарбовано потяг до прикрас і коштовностей?

– Так, зачарована штука, – промовила Нінка.

– Я й сама вперше так дивилася. Ти мене чуєш? Нінка насилу видерла альбом у подруги і відклала на стіл. Потім помахала долонею в неї перед очима. Ксеня ледь оговталася.

– До справи. Тепер наближаємося до головного. Чому, власне, я провела з тобою цей маленький історико-мистецтвознавчий лікнеп…

– Бо ти схиблена на цьому, – підказала Ксеня.

– Тепер і ти теж. Дивися…


Нінка дістала пожовклий затертий папірець, який вона зберігала між сторінками альбому, і розгладила на столі. Це була заяложена стара карта, на якій ледве проступали штрихи та позначки.

– Це карта мого прадіда. Дивися, тут відмічено, де вже здійснювали розкопки, а де він тільки намічав. З початку перших розкопок минуло понад дев’яносто років, а за цей час київська археологія збагатилася дуже цінними матеріалами, і цим має завдячувати шановному Феодосію Серафимовичу.

– Ну, то й що? До чого ти ведеш? – не розуміла Ксеня.

– А до того, що лише в межах Верхнього міста було знайдено близько шістдесяти скарбів, а це понад три тисячі виробів із золота та срібла. В архівах збереглися дані…

– Нінко, ти з печі впала! Якщо хочеш підрядити мене під час сесії порпатись у якихось архівах, то марно. – Ксені здалося, ніби вона розгадала, заради якої великої ідеї в неї згорів сьогодні пиріг та все полетіло шкереберть.

– Дослухай лишень… Була в археологів легенда: коли на Київ напав хан Батий, городяни зібрали всі коштовності й заховали їх у святих горах. Але єдина людина, яка знала, де саме їх заховали, загинула під руїнами Десятинної церкви, зруйнованої загарбниками. Відтоді багато хто шукав скарби міста, та все марно.

– Так ти пропонуєш їх знайти?

– Авжеж!

Ксеня демонстративно замислилася.

– Треба замовити бригаду бульдозеристів. Ти ж не заступом збираєшся перекопати гори?

– Ксюхо, нам, можливо, і заступ не знадобиться, – очі Нінки горіли несамовито й таємничо.

– У мене є докази, що мій прадід знайшов цей скарб…


Продовження читайте в книзі.

....

У Тернополі Ліля Мусіхіна презентує путівник світами української магії
Автор: Зелений Пес
Джерело: greenpes.com
Дата: 01-10-2012
Книгарня «Є» та видавництво «Зелений Пес» запрошують на презентацію книги «Магія українців вустами очевидця» тернополянки Лілі Мусіхіної.


Ми живемо у магічному світі. На дворі ХХІ століття, а в українських домівках ворожать, відробляють, привертають, замовляють абощо.


Українська магія існує, і значно ближче, ніж ви вважаєте. І це доведе досвідчений науковець-фольклорист Ліля Мусіхіна 3 жовтня о 18:00. Її книга не сконструйована із різних монографій та дисертація, а ґрунтується на особистих дослідженнях та відкриттях, зроблених під час численних експедиційних розвідок.


Тернополянка Лілія Мусіхіна, яка вже понад 10 мандруючи селами України, вивчає народні вірування та обряди, розкаже про обереги для всієї родини, про магічне використання ляльки-мотанки, їхні типи та первісне призначення, про таємний світ духовної народної культури, про магічні дії та рослини. Іншими словами, - влаштує цікаву екскурсію для мешканців файного міста Тернопіль світами української магії. А книга стане незамінним путівником по цих світах.


Майстер-клас з української магії відбудеться 3 жовтня о 18:00.

Локація: книгарня «Є» (вул. Валова, 7-9)

Вхід вільний.


...

Брати Капранови напишуть книгу про війну
Автор: 
Джерело: ГалІнфо
Дата: 28-09-2012
Письменники, видавці, члени виборчого списку Української платформи «Собор» Віталій та Дмитро Капранови готуються до написання свого нового роману, цього разу про Другу світову війну. Про це сказали самі Брати Капранови в інтерв’ю «Газеті по-українськи», повідомила прес-служба Української платформи «Собор».


За їхніми словами, у російській літературі цій темі присвячено сотні книжок, натомість в українській – дуже мало, ця тема не повинна обмежуватися одною або двома книжками, вважають вони.


На думку Братів Капранових, тема Другої світової війни сьогодні викликає такий резонанс, тому що зараз відходять останні свідки тих подій.


«Ми через 10 років вже не матимемо кого перепитати. Тому так активно взялися за переосмислення. Бо ще є живі люди, які пам'ятають, як це було. І це наш обов'язок та місія – вибудувати художню версію. Роман – це те саме, що художня версія правди про ХХ століття. Повинен минути час, дозріти, сформуватися, бути твердою, спочатку сформуватися і стояти на двох ногах. Художня версія навіть сильніша за документальну. Версія про 300 спартанців сидить у кожного з нас у голові. А те, що там з обох сторін брали участь тисячі людей, флоти билися паралельно на морі. Є красива легенда. Спартанців було триста, мушкетерів було три – про це всі знають», – кажуть письменники.


«Досі, – вважають вони, – ми не усвідомлювали, що таке Друга світова війна. Сьогодні, коли ми можемо дійти до джерел правдивих, зрозуміти, що це зовсім не Велика Вітчизняна, про яку нам стільки торочили. Ми вже зрозуміли, що версія, яку нам пхали з дитинства в школі "Вставай страна огромная" – не відповідає навіть спогадам наших дідів. Сьогодні, коли говорити про це нарешті можна, люди нарешті переосмислюють це питання», – переконані Брати Капранови.


Вони нагадали, що торік видали книжку спогадів німкені Габі Кьопп, яку ґвалтували радянські солдати. «Це інша правда про війну, яка вимагає переосмислення. І зміни наших дитячих уявлень у георгієвських стрічках», – кажуть видавці....

Враження від «Переливання крові»
Автор: Леся Мручківська
Джерело: Укр.Літ
Дата: 24-09-2012
Малігон Анна. Переливання крові: поезії / Анна Малігон. – К.: Зелений пес, 2012. – 104 с


Спершу

Книга починається уже тоді, коли бачиш її, береш до рук… Іржава, ніби засохлою кров’ю палітурка, холодні своєю схематичністю образи. Враження, чомусь ніби у дитинстві від плакатів ГО, що залишились по радянській добі (щоправда, зовсім іншого кольору й змістом)… Прості і стримані, дещо пласкі своїм зображенням, вони, тим не менш, призводять до якогось внутрішнього дискомфорту у кращому разі, у гіршому – до майже панічного стану підсвідомого жаху і фізичного спазму…

Тут голий схематизм діє як холодний кахель приймальної швидкої… Гумові рукавички, залізні інструменти, біле й червоне (ні, червоне заміщується отим іржавим, засохлої крові рудим)… І серед усього цього авторський підпис «з любов’ю» (яскравою червоною кульковою ручкою, певно, не випадково) виглядає як щось зовсім з іншого світу. Нетутешній теплий прояв на тлі схеми, оголеної до істеричного, пустого і плаского, багаторазового по три крапки… Імовірно, тут прихований конфліктний вузол цієї книги. Можливо, тут криється найважливіша її загадка…


На роздоріжжі

Епіграф до всієї книги з філософа-мораліста видається дивовижним непорозумінням для творчої вдачі Анни Малігон. Щоправда, цей філософ уже давно розійшовся цитатами зі своїх Maximes.

Випадковість? Навмисність…

Міра, що визначається важливою для умов існування або спів-існування з цією книгою – температура крові.

І все.

Далі – ритм поезії Анни Малігон…


У пошуках

Це смішно говорити про змісти поезії. Бо їй так багато змістів, що їх передають тільки почуття, голі, як текст на порожній сторінці, насичені, як пахощі і звуки, як асиметрія і дивовижа гри слів… Перетікання і стікання образів по краплі…

Все ж…

З перших рядків – вихід «на ти», на смертний двобій, що тривалість йому – до останнього слова «Таємниць жовтого театру».

Такий довгий шлях:

десять потягів я проковтнула

аби дістатись до цих вогнів

бо за кожен мушу віддати все

(«парк…»)


І окремі гіркі випади.

Як розчарування:

Ми просто хотіли, обганяючи світ і рух,

отак лишитись в основі лету,

а ти взяв та й поснідав із інших рук

від мене

далеко.

(«Сокіл»)


І прагнення:

нехрещене море зелена потреба душі

а мій некоханий ворожить мені над водою

хотіла втекти і хотіла хрестити дощі

прозорого краю де збудливо пахне тобою

(«нехрещене море зелена потреба душі…»)


надія:

але ж ти не покинеш

ні?

ні мене ні його а може її

(«парк…»)


І безвихідь:

ще не хочеться вірити в цю затяжну нелюбов

як не хочеться бути ще одним парком

за твоєю легкою спиною

(«парк…»)


І віра:

когось я знов пройду, переживу

і будуть ночі

довші,

довші,

довші…

(«Первісний дощ обмацує траву…»)


І розпач:

Скільки в картах моїх чорноти

чорноти нерозчинної…

(«Скільки в картах моїх чорноти»)


Може, й не слід так ретельно, бо ті вигуки, зрештою, – згортки, перехрещені із іншими думками, почуттями, змістами, що мають не менший сенс з-поміж усього… Згадати одне – це ніби оминути інше важливе, тому варто відкрити книгу…


І згаданий театр тут не випадковий: гра наприкінці, коли вже захекані супротивники майже втратили сили, коли калатання серця перемагає усе реальне, коли у вухах ритм, що його спричинено кров’ю, у верхній точці кипіння… Зміщення протистояння у інший вимір – у вимір гри…


Зрештою

Для мене «з любов’ю» ця книга виявилася надзвичайно відвертою книгою саме про любов, або точніше про шукання любові. Інколи жорстке і жорстоке у випадах світу, інколи тихе і сумне без очікуваної відповіді… і відкрите, якими можуть бути відкриті рани, й інтимне, наскільки може бути інтимним спілкування з лікарем… оскільки ідеться про «Переливання крові»....

<< Попередня  1  ...  9  10  
11
  12  13  ...  74  Наступна >>