Пошук






Преса про нас

Сергій Пантюк: Толстой мене кумарить
Автор: Мирослава Крат
Джерело: Друг Читача
Дата: 14-03-2008
Реквізити: 
"Його Всеп’янійшесво Сліва” відомий небагатьом. Зате багатьом добре відомий український письменник Сергій Пантюк. Він автор кількох поетичних збірок, тісно причетний до бардівського руху, організатор літературного фестивалю “Під знаком Водолія”. А ще учасник “Революції на граніті” та громадський діяч. А ще Сергій Пантюк відкрив видавництво, в якому минулого року побачив світ його перший роман “Сім днів і вузол смерті”. - Пане Сергію, якими були ваші «входини» в літературу?

- Загалом, я досі не впевнений, чи я там є. А якщо серйозно - я людина, що все життя прагне якусь свою думку, якусь частину своєї душі засобом того, що дав Бог, тобто писанням, донести до інших. Не знаю, література це чи ні. Але я радий, що люди читають і реагують. Вважаю, що перший літературний досвід здобув десь у три-чотири роки. Моя прабабуся співала багато пісень, зокрема «Їхали козаки із Дону додому». Ця пісня мене вразила. Я думав: «Що це за негідники, навіщо вони спалили бідну Галю…» - і придумав позитивну версію пісні, з хепі-ендом. Слів не пам’ятаю, але сенс був таким: козаки поїхали далі, а Галя пішла додому.

- Ви автор кількох поетичних збірок. А тепер от з’явився ваш роман. Як відбувся перехід від поезії до прози?

- Переходу як такого не було. Я завжди прагнув писати щось прозове. Це було мені цікаво. Але я не можу просто писати - а лише тоді, коли вимучить і рвоне. Тому я завжди писав короткі форми. Протягом життя опублікував близько десяти новелок. Взірцем у побудові художнього твору для мене завжди був Висоцький. Мені подобалось, коли герої не просто живуть, а потрапляють у такі ситуації, що людина виявляє зовсім інші риси: або добрі, або погані. Можна сказати, граничні ситуації, Коли людина ходить по лезу. Хоча це не обов’язково має бути війна. Пам’ятаю, колись у студентські роки, написав новелу про голод. І мене тоді “розбирали”. Писав і гуморески, і багато чого ще, але не вважав це серйозним. От вірші для мене завжди були чимось особливим. Я вважав, що серйозну прозу треба писати після сорока. Але трохи не дотримав слова, і свій роман закінчив десь у років 38-39.

Посилання на оригінал
Схожі повідомлення
Схожих повідомлень немає!