Дегустація
|
||||
|
Іноді у житті кожної людини буває період, коли хочеться схова- тися від усього світу, залізти, ніби равлик, у свою маленьку мушлю і сидіти там, у теплому затишному місці, не витягуючи голови дов- го-довго. Це тільки збоку може здаватися, що все танцює навкруг тебе, а насправді — нічого подібного. Ніби й не чорна полоса в житті, а й не біла. Сіра і брудна, як сніжна каша на проїжджій ча- стині. Важко сказати, що все зовсім погано, але все чогось не вистачає: дощ ллє із середини грудня, вечірня сукня, якій заздрили всі знайомі і подруги, — зовсім не личить, та й взагалі немає передчуття свята, навіть реклама з веселими ведмедиками не викликає сліз радості, як раніше. Ось якби можна було, як у дитинстві, написати листа Діду Моро- зу, щоб він виконав у новорічну ніч три найдорожчі бажання, і певно, більше нічого не треба, але чого побажати? У кар’єрному плані все якнайкраще, заробітна плата — хоч куди, житло в елітному райо- ні з євроремонтом та модними меблями. Чого тобі ще забажалося, Олечко? Чому ж по твоїй щоці тече солона сльоза і падає в келих із шампанським? Навіть сірий пухнастий кіт раптом потягнувся на дивані і з подивом поглянув на господиню, яка з тугою дивиться у вікно, де яскравим шлейфом розкриваються святкові феєрверки. Ну чого їй ще потрібно? — А й справді… Чого мені бракує? — подумки здивувалася ді- вчина і раптом, ніби в чарівній казці, підкоряючись невідомому по- штовху, прошепотіла: «Хочу поговорити з татом, хоч п’ять хвилино- чок; хочу подарунок, нехай невеликий, але несподіваний, прямо з неба; хочу кохання, хочу багато снігу!» Сказала і сама здивувалась: сніг, подарунок, яке кохання? Його не існує. А тато… Єдина рідна людина, яка її розуміла… Його немає вже довгих сім років. Вона була пізньою дитиною, мама залишила їх, коли Олечка була зовсім маленькою. У неї давно інша сім’я, Оля звикла про це не згадувати, а сьогодні чомусь спало на думку. Та годі про все погане! Лягла, не скидаючи сукню, на диван, обійняла свого пухнастого кота і поринула в сон… |
