Дегустація
|
||||
|
Я загубила твою постать у світах. Я твій не чую голос, не читаю літер. Не мрію й доторкнутись, а відтак Тебе хапаю попелом крізь вітер. Ти яблуневим снігом по траві. І тополиним пухом крізь асфальти. Тебе голубка носить на крилі І курляє у світанкові альти. Я не шукаю, але бачу скрізь. І тінь за тінню вештається мружно. Ти у долоні, затислій силоміць, У серці тім, що кров штовхає пружно. І ніби збожеволіли сади ? У шати завінчались парубоцькі. Мов чорні фраки, стовбури-сліди На геть зухвалім і палючім сонці. І знову ти. Відразу й не збагну: Чи то росою, чи то кіт наплакав?.. І хто розлив кисіль цей на біду, Щоби у душу він постійно крапав? Всесильний Боже! Зглянься й не буди. Та іноді не клеяться хвилинки. Тону. Здається, вдосталь вже води, Дай краще трохи чаю із малинки. Посидимо удвох, чи мною, чи в мені Твоє всесуще і блаженне око. І вже спокійно, і хвала весні, І почуття розкаяння глибоко... |
