Намотавши свій улюблений блакитний рушник на голову, я переступила поріг роздягальні, залишаючи на старій щербатій плитці мокрі сліди. Біля лави у кутку стояла Лана, яка затрималася у залі, і тепер тільки закінчувала роздягалася – руки за спиною намацували застібку ліфчика, а одяг, шабля, маска, та дріт валялися жужмом просто на підлозі. Вона ніколи не вирізнялася надмірною охайністю. Наступної миті очі подруги зачепилися за мене, і вона раптом завмерла, немовби побачивши якогось рідкісного птаха. Гострий погляд деякий час уважно і безсоромно блукав моїм тілом – знаєте, як ото впевнений у собі чоловік вміє роздягати дівчат очима. І несподівано я відчула себе дуже незатишно – може, через те, що з мене не було чого зняти – хіба шкіру. А шкіра миттєво почала горіти, захотілося прикритися рушником, хоч це, певно, і здалося б смішним. Я опустила голову, намагаючись у такий спосіб вийти з контакту, і зробила кілька швидких кроків вперед, до своєї шафки. Але раптом буквально наштовхнулася грудьми на холодний метал. Погодьтеся, коли голого тіла несподівано торкається залізо, є від чого отетеріти. Я зупинилася і підвела очі. Поряд стояла Лана, поставивши ногу на лаву, немовби у піввипаді. У своїй лівій, робочій руці, вона тримала шаблю, якою і перепиняла мені дорогу.

Першим порухом душі було відсахнутися, однак я стрималася і наскільки могла спокійно подивилася подрузі в обличчя. Вона була на своїй хвилі: нахилила голову в один бік, потім у інший, немовби приміряючись. Потім повела рукою, і клинок її пішов у подорож моїм тілом, притискаючи плоть та холодячи її до самої глибини. Лезо повільно спустилося до живота, потім знову стало забиратися вгору, поки вперлося в груди, а тоді підняло їх, немовби зважуючи. Хоч у мене мороз ішов поза шкірою, однак виказати це гідність не дозволяла, і я продовжувала спокійно стояти на місці.

– Правда, цікаво? – якось замріяно спитала Лана і облизала губи. – Зброя і тіло. Таке ніжне, таке беззахисне. Ти ніколи не думала, який це неймовірний контраст?
Вона ще підняла шаблю, і мої груди по черзі зірвалися з неї вниз, немов стиглі груші з дерева. Тільки на відміну від груш, вони ще й здригнулися, немовби хвилею взяті. Подруга опустила клинок і він влігся просто зверху на мої пипки. Я відчула, що вони відразу затверділи й стали гарячими. Лана поводила трохи шаблею вгору-вниз, немовби граючись із грудьми, а сама тим часом уважно дивилася мені в обличчя. Я теж не відвертала погляду, хоч це і коштувало великих зусиль.
– Знаєш, колись жінки на дуелях фехтували голими. Щоб одразу було видно поранення. І потім, ти ж розумієш, яка це неймовірна насолода, проткнути такі розкішні груди, і бачити, як по них біжить кров. Перед тобою біле незаймане тіло, а раптом торкаєшся його, занурюєшся... Я починаю розуміти чоловіків, слово честі.
Єдине, що я дозволила собі у цій ситуації – закусити губу. Втім, кожна жінка має право закусити губу, і це ще нічого не означає.
Лана повела зброєю донизу, обводячи контур живота і зупинилася в самому низу, притиснувшись до стегон та боляче прищемивши моє волоссячко.
– Я розумію чоловіків, які прагнуть зануритися у таке тіло, – сказала вона. – Але вони мають для цього іншу зброю. А я – тільки шаблю.
Вона натисла ще трохи, певно розраховувала, що я не витримаю і зроблю крок назад. Однак я тільки сильніше стиснула зуби.
Дівчата, що звично галасували навкруги, раптом замовкли і почали зацікавлено збиратися навколо нас. Вони не могли зрозуміти, що відбувається.
Лана послабила свій тиск, а тоді сріблястий клинок знову почав подорож угору, до моїх грудей. Я сконцентрувалася, немовби перед атакою.
– Уявляєш, як приємно побачити кров на такому тілі? Кров, яку пустила ти, – Лана знову облизнулася, немовби хотіла напитися цієї крові. – Скрізь: на животі, на грудях, на щоках...
Шабля її знову повторила свій фокус із підніманням моїх грудей. Слава Богу, у мене є що піднімати, тому довго тримати їх на витягнутому клинкові складно. І я напружила литки, не відводячи погляду від хижих очей подруги.
– М-м-м, – показово застогнала вона, і тут лезо зірвалося вгору, на якусь частку секунди давши свободу моєму тілу. Цієї ж секунди я рвучко присіла і рвонула вперед, немов у атаці стрілою. Звісно, Лана не очікувала такого маневру, тому трохи розгубилася. Я ж у свою чергу скористалася цією розгубленістю й несамовито рвонула на себе дверцята шафки. Ще мить – і шабля в руці. Ще півмиті, і я вже у бойовій позиції, просто як була, гола.
– Хочеш побачити кров? – замість слів у мене з горла вирвалося якесь дике гарчання, певно, від того, що в горлі пересохло. – Давай! Спробуй!
При вигляді зброї у подруги теж прокинулися рефлекси. Шабля її опустилася на рівень грудей, а ноги самі по собі стали у стійку. Вона не сказала жодного слова, але клинок уже почав виписувати у повітрі таємні бойові письмена.
Це було своєрідне видовище – я абсолютно гола і з рушником на голові та Лана, що мала на собі самісінькі червоні плавки – адже бюстгальтер вона встигла-таки зняти до інциденту. Не знаю, як там почувалися у старовину оголені дуелянтки, але я зараз бачила перед собою не жінку, а суперницю, яку попри все треба було розчавити. Босі ноги ковзали по плитці, тому рухатись у такій ситуації доводилося обережно, і я вже почала була готувати коротку атаку, коли раптом мене спіймали за руку. Я смикнулася. З другого боку схопили міцніше. Лану теж оточили четверо дівчат.
– Ви що, подуріли?
– Тримайте їх, тримайте! Я зараз тренера покличу!
– Не треба нікого кликати, – Лана демонстративно опустила зброю. – Жартів не розумієте, чи що?
– Нічого собі, жарти!
– А що ви гадали, ми всерйоз? Жартуємо ж, правда, Свєт?
Я дивилася на неї і нічого не відповідала. Певно, це й справді був жарт, щоправда, не дуже вдалий.
– Пустіть. Ну справді, пустіть, – подруга випручала свою лівицю з дівчачих рук. – Я просто хотіла показати один фокус.
Весь її вигляд демонстрував спокій, а на губах блукала посмішка, так що оточення й справді розтисло обійми. Лана струснула тілом, немовби остаточно звільняючись, і раптом одним рухом поклала шаблю собі на груди. Поправила її трохи, прогнулася у спині і – ап! – підняла обидві руки над головою. Хтось зойкнув від подиву: шабля залишилася лежати на високих Ланиних грудях, немов самурайський меч на підставці.
– Оп-ля! – Лана стулила зап’ястки над головою та зробила крок уперед.
Дівчата розступилися. А вона посміхнулася переможно, дивлячись просто мені в обличчя, потім виставила ногу вперед на носок та зробила короткий танцювальний рух стегном. За всіма законами фізики, зброя мала брязнути на підлогу, але Лана відкинула голову назад, ще розправила плечі, і клинок просто-таки закляк на зручному зручному ложі з пружних персів.
Усі охнули. Лана зробила ще один рух стегном. Потім ще один. Потім закрутила животом, немов завзята східна танцюристка. Дівчата зааплодували. Далі якась із них взялася вибивати ритм, і до неї швидко приєдналися решта. Мене вже не тримали. Я просто стояла, опустивши зброю і не могла відвести очей від шоу. Голі й напівголі дівчата плескали у долоні, а Лана граційно витанцьовувала на середині, тримаючи шаблю на своїх грудях. Вона робила якісь неймовірні рухи стегнами, в результаті яких живіт виконував свій окремий танець, ноги – свій, а зброя залишалася непорушною, немовби приклеєною до тіла.
– Гой, ши-ді-ри-ді-да- ши-ді-ри-ді-да-на! – завели з кутка.
Лана, зупинилася переді мною і зробила кілька па, спостерігаючи за реакцією. Потім знову повернулася до дівчат, які просто-таки шаленіли від захвату. Зупинившись, вона зняла шаблю з грудей, і коли всі знову зааплодували, виставила вперед праве стегно і примостила лезо на нього.
– Ого! Ти диви!
Тепер танцювала верхня половина Ланиного тіла. Стегна виписували плавні кола, не втрачаючи рівноваги клинка, а плечі трусилися, мов у циганки, примушуючи повні груди колихатися в такт і, здається, теж виписувати кола.
Такого неймовірного захвату в роздягальні не пригадаю – хіба коли виграли командне золото на Універсіаді, та й те, здається, тоді було спокійніше.
Лана переклала шаблю на інше стегно і взялася, притупуючи, обертатися навколо себе. А я раптом втратила цікавість до цього шоу. Мовчки поклала зброю, зняла рушник з голови і почала витиратися. Лана ще танцювала під ритмічні оплески дівчат, а я вже вдяглася та склала амуніцію в сумку.
– Подруго! – почулося ззаду.
Переді мною стояла Лана, як була напівгола з шаблею у руці.
– Подруго, ти що, образилася? – у її голосі просто-таки бриніла перемога, помножена на визнання. – Так я і тебе навчу. Хочеш?
Я мовчки взяла сумку та пішла геть. Хтось засміявся у спину, але я не стала озиратися. Бо знала, хто це був.